Натхнення справжнього вчителя не міліє, бо йде від доброго серця, розуму й таланту.
«Робота — це насамперед люди, і я їх люблю»
Про Галину Василівну Садюк (на фото), викладача української мови й літератури, заступника директора Колківського вищого профтехучилища, що в Маневицькому районі, я начувана багато доброго. Нещодавно вона святкувала своє 70–річчя, тож на часі розповісти про цю Людину на сторінках її улюбленої газети, яку вона здавна не тільки читає, а й виписує з неї влучні вислови. Каже: гарне слово треба мати напохваті
«Не люблю пояснювати за підручниками»
За 46 літ роботи у цьому закладі Галина Василівна звикла охоче й гарно розповідати про інших, але не про себе. Хоча колеги кажуть, що про неї варто цілу книжку написати. За час роботи в училищі викладач створила гору методичок, за які не раз отримувала освітянські відзнаки.
Тут працював і її чоловік Василь Савович, із яким познайомилися ще студентами. Після закінчення Луцького педінституту починали вчителювати в школах Четвертні, Криничного, а вже 1976–го прийшли в Колківське училище. І через два роки кабінет української мови Галини Садюк став першим в області, впродовж десяти — другим в Україні. Пані Галина постійно завойовувала призові місця у «Творчих сходинках педагогів», перемагала як «Викладач року», бо методична робота — її стихія. Свої знання передає молодим. Зокрема, у соціальному педагогові Ользі Гребінь побачила свою наступницю. Усіх молодших колег ніжно називає «мишенятами». І це зворушує. «Спокійна за училище, бо є достойна заміна», — каже пані Галина, знайомлячи з учнями, які стали викладачами.
— Нам Галина Василівна, як рідна — усіх обігріє, підтримає, не любить зверхності, її не соромно перепитати, порадитися, — розповідає Галина Каразія. Саме заступник директора наполягла, аби перспективна учениця, яка займала перші місця на конкурсах, здобула вищу освіту. Та й, мабуть, немає такої дитини в училищі, якої б Галина Садюк, торкнувшись, не надихнула. І мовні правила пояснює доступно, і читати спонукає.
— Якщо учні побачать, що вам цікава була книга, то й вони прочитають. Не люблю пояснювати за підручниками. «Кайдашеву сімю» й «Лісову пісню» подаю, наче я на сцені. Красу слова треба демонструвати. Маю свої методи запам’ятовування. Сухе правило не вчиться, а от розповідь про «КаФе «ПтаХ» запам’ятається (перед цими приголосними пишемо префікс «с»). Примітивно часом доводиться пояснювати, проте так ефективніше.
Головне на роботі — люди. У нас 59 працівників, живемо дружно. Як кажуть, свій до свого по своє, і сміття з хати не виносимо, і взаємно виручаємо одне одного.
— А до нового правопису як ставитеся? — запитую, бо в мовників це на часі, й очікую шквалу емоцій.
— Звикнемо, — бадьорить Галина Василівна, і мені легшає. Адже її хвалять навіть батьки учнів місцевої школи. Перед ЗНО ділилася з ними особливостями тестів. Бо й сама мала таких учителів, які щедро передавали знання: перша вчителька Надія Макарівна Кравчук, директор училища Григорій Шаповал.
«До нас приходять учні, які в школі були найгіршими, а ми робимо їх найкращими»
Найбільшим досягненням пані Галина вважає те, коли учні перевершують свого вчителя. Не без гордощів говорить про директорку Людмилу Панасюк, яка так модернізувала училище, що й зарубіжні делегації не соромно приймати. А коли викладачі горять справою, то й учні хочуть вчитися, і перемагають на різноманітних конкурсах. Від початку заснування тут готують трактористів, і з 1990–х років — кухарів–кондитерів, які просто нарозхват. Днями їдуть на практику в Одесу, запрошують і в Буковель. Де хоч раз побували, там зарекомендували себе якнайкраще.
— Маємо перше місце в області серед кухарів–кондитерів, тепер наш учень в Дніпрі захищатиме честь Волині. Перемогу отримали й серед орачів області, та третю сходинку посіли на всеукраїнському рівні. Якось навіть Київ обігнали. Скажу, як є: до нас приходять учні, які в школі були найгіршими, а ми робимо їх найкращими. Ще й учнями року. Наша директорка не втомлюється на кожній лінійці наголошувати вихованцям: «Ви — найкращі». А вони з гордістю говорять, що навчалися в Колківському ВПУ. Захоплююся тими, що знають більше, ніж я, — веде у клас інформатики та агротехнологій. Знайомить із Миколою Товкачем. «Наш Басков», відрекомендовує, бо гарно співає. А вчився на тракториста, вмовила його вступати до вишу. Закінчив Львівський аграрний і повернувся в рідне училище викладачем. І не шкодує. Вже й не запитую про зарплату, адже знаю, що могла б бути вищою, бо педагогічні заклади тримаються на таких ентузіастах. Просто посеред кабінету — міні–поле, по ньому тракторець їздить. «Вчимо спершу тут борозну робити, а тоді у справжнє поле на тракторі відпускаємо», — пояснюють мені.
— Думала, у ВПУ вчитися дуже скучно, — вихоплюється у мене, а Галина Василівна заперечує:
— Такі насичені дні, що сумувати не доводиться. Як не до свят, то до змагань готуємося. Запросили нас якось в Естонію на конкурс варення. Ми привезли аж 33 види цього продукту, і всіх там подивували, залишивши позаду Німеччину та Британію. Подарунків нам тоді надарували: дві смарт–дошки, дві шафи–мультиварки, які, щоправда, й досі на кордоні.
На другому поверсі закладу — сучасний центр кар’єри. Тут можна дізнатися все про працевлаштування. У кабінетах технологій задивилася на меблі: мобільні, розсувні — словом, європейські. (Чомусь згадала облуплені аудиторії київського вишу, в якому навчалася). А тут просто приємно перебувати.
Галина Василівна виокремлює справжні пріоритети:
— Головне на роботі — люди. У нас 59 працівників, живемо дружно. Як кажуть, свій до свого по своє, і сміття з хати не виносимо, і виручаємо одне одного. Тут собі й пару дехто знайшов, невісток, зятів, дітей вивчив — династії тут формуються, — і додає: — Доньки мене в місто кличуть, до себе. Наталка в Луцькій школі № 25 працює вчителькою рідної мови, Тетяна — піар–менеджером. Дав Бог і хороших зятів, двох онуків. Та я не уявляю себе без роботи. Тут все моє життя.
І справді — 46 років Галина Садюк присвятила Колківському училищу. Загалом — майже піввіку педагогічного стажу. Тож хай додається їй здоров’я і наснаги на многії літа, бо від учителів можна навчитися справжньої педагогіки, що ґрунтується на любові.
