«Ніззя кончать по бєспрєдєлу!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.79 € 27.28
«Ніззя кончать по бєспрєдєлу!»

Мережа на ці слова головного поліцейського країни про експрезидента Порошенка відреагувала такими фотожабами. Бо у своєму пості коп вів себе, як якийсь гопник чи пахан.

Карикатура durdom.in.ua.

«Ніззя кончать по бєспрєдєлу!»

Чим переймався і з чого дивувався останнім часом доцент кафедри соціальних комунікацій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Сергій ХОМІНСЬКИЙ

…з летючих зерновозів-трансформерів, угледівши яких, навіть ненажери-хом’яки писки пороззявляли

— Ти уявляєш, є новий рекорд! — емоційно кричить у слухавку мій кум, який заробляє на життя вантажними перевезеннями.

— Невже хтось пробіг 100–метрівку швидше за Усейна Болта?! — заінтриговано перепитую я.

— Та до чого тут твій Болт — в порту щойно з машини та причепа до неї вивантажили 130 тонн зерна! Я б ніколи в таке не повірив, але бачив цього монстра на власні очі — там та-а-а-а-акі бортяки наварені!

Якось ми сім’ями їздили машиною відпочивати на Чорне море. Кум за кермом — я ж на місці «штурмана». Чи не найбільше враження на мене під час подорожі тоді справив стан наших автошляхів. Подекуди наче й відносно нормальною була б та дорога. Бо з усього видно, що буквально навесні її таки відремонтували. Проте за місяць–другий вона вже стала геть ненормальною. Адже перевантажені зерновози, які прямують до морських портів, встигли понарізати в розпеченому асфальті глибочезні «колії»…

Навіть я, людина доволі далека від вантажного автотранспорту, навчився здалеку ідентифікувати вантажівку зі збільшеною висотою бортів — саме там ховається отой «перегруз», який просто вбиває наші шляхи.

Звісно–звісно, у нас діють суворі правила щодо навантаження на одну вісь, а також обмеження щодо руху в денні години під час спекотної погоди. Плюс облаштовано на трасах пункти вагового конт­ролю. Здавалося б, навіть хом’як не прошмигне, якщо в нього за щоками буде хоча б на одне зернятко більше, ніж дозволено!

А ось вантажівка зі 130 тоннами зерна (разом із самою машиною, причепом та навареним на них залізяччям це вже під 150 тонн!) якось прошмигнула!

Скажете, водій добре «підмащував» дорогою — то і їхав собі? Ну що ви! Хто б це за кількасот гривень хабара у власну кишеню дозволив такому страховидлу вбивати сотні кілометрів автошляхів, у які вкладено силу–силенну бюджетних коштів?!

Я думаю, насправді то була така собі вантажівка–трансформер — щось подібне мені траплялося серед іграшок сина. «Порожняком» вона пересувається на колесах. А ось набравши вагу трьох танків, випускає над собою спеціальний обертальний гвинт і, перетворившись уже на гелікоптер, здіймається у повітря.

Хом’яки товсті та подивовані, хабарники худі й голодні, а дороги рівненькі та ціленькі…

…з того, що їхали в Карпати вчотирьох, а поверталися вже вп’ятьох

Наприкінці лютого мені довелося поховати Дуная. Дивовижно розумного і бездоганно вірного німецького вівчаря, який прожив у нас десять з половиною років. У свою останню ніч, лежачи під крапельницями в лікарні для псів, він постійно давав мені лапу й дивися в очі таким «людським» і тужливим поглядом, що я розумів дві речі. По–перше: до ранку Дунай не доживе. По–друге: іншого собаку я завести не зможу.

Перше, на жаль, справдилося…

Друге також справджувалося — у моїй голові не виникало навіть натяку на думку про цуценя…

А в червні дружина пішла у відпустку й разом із дітьми поїхала в санаторій у карпатському селі Татарів, що тягнеться аж на цілих 25 км (!) вздовж легендарної річки Прут. В останній тиждень їхнього там перебування до сім’ї приєднався і я.

Донька та син відразу взялися показувати татові цікавинки давно вивченої ними території:

— Це дитячий майданчик! А там Прут тече! Тут їдальня, а ось сюди ми ходимо на процедури. На цій доріжці ми вже два рази бачили ящірок! А ось тут є маленьке озеро — одного разу мама навіть дозволила нам у ньому покупатися! — навперебій вигукували, тягнучи мене в різні боки за руки, восьмирічна Юстинка та п’ятирічний Ярославчик.

Бо «нова поліція Авакова» — це великий пшик і наш черговий нереалізований шанс. Так, «патрулька» — справді нове явище. Усе інше — та сама радянська («кучмівська», «янучарівська») «мєнтовка» з причепленою новою табличкою та «сніжинками» замість п’ятикутних зірочок на погонах.

Проте інтуїція підказувала мені, що найцікавіше вони залишили на десерт. І я не помилився…

— Тату, тату, — а зараз ми тобі та-а-аке покажемо! — змовницьки перезиркуючись, заявила малеча, підводячи мене до вкопаної під пішохідною доріжкою металевої труби сантиметрів 30 у діаметрі.

Нахилившись, діти взялися когось кликати. І раптом… звідтіля одне за одним почали вискакувати цуценята!

Руденькі, грайливі та допитливі! А ось останнім вилізло щось зовсім не схоже на інших. Товсте, незграбне, чорне (білими були лише кінчики лапок, китичка на хвості й пляма на грудях) — воно дивилося на мене вкрай насторожено, а при спробі погладити позадкувало назад у трубу.

У моєму серці «тьохнуло» відразу. Проте майже божевільну думку я старанно відганяв аж до останнього дня.

Бо повертатися з Карпат із цуциком — це таки щось! До того ж це не вівчар! Та ще й «дівчинка»!

Вранці перед від’їздом я таки підійшов до тієї труби й тихенько покликав маленьких «хвостиків». Першим вийшло воно. На диво, далося погладити.

— Поїхали додому, — сказав я, розвернувся й пішов.

Метрів за 20 оглянувся — цуценя щодуху чимчикувало навздогін…

… що в «майонезної баночки» остаточно зірвало «кришечку»

Днями Арсен Рюкзаков видав гнівний допис про п’ятого Президента України Петра Порошенка. Закінчувався він такими словами: «Хоть і по бєспрєдєлу єго «кончать» нєправільно і нєльзя».

Добре пам’ятаю, як у лютому 2014–го, коли Янучара зі своїм найближчим оточенням, накоївши чорної біди, вже чкурнув з України, найбільше здивування викликала поява у новій владі саме Арсена Борисовича. Вже тоді вкрай неоднозначний образ цього харківського бізнесмена у багатьох якось зовсім не узгоджувався з ідеалами Революції гідності.

Пам’ятаю навіть, як одна із всеукраїнських газет тоді написала: мовляв, уже в момент призначення крісло під новим очільником МВС навіть не хиталося — ходило ходором. Тож йому давали щонайбільше кілька місяців у цьому кріслі…

Як же помилилися! Як недооцінили бульдожу хватку цього чоловіка! Зі своїх кабінетів вилітали прем’єри, генпрокурори, голови СБУ, міністри оборони (і всього іншого) — а він неодмінно залишався при своїй посаді. Кажуть, лайно не тоне? Підозрюю, що за певних обставин таки тоне. А ось цей персонаж — ні!

Пам’ятаєте відео, на якому син Арсена Авакова Олександр Аваков заходить у кабінет заступника міністра внутрішніх справ і підлеглого свого батька Сергія Чеботаря, й вони за кілька хвилин «рішають» багатомільйонне питання закупівлі рюкзаків для бійців МВС… у фірми друга міністерського синочка? У будь-якій цивілізованій країні пан міністр мав би хвилини три на те, аби добровільно подати у відставку, спакувати свої речі й назавжди піти з політики, а потім понести кримінальну відповідальність за причетність до корупційного паскудства. Але з Авакова — як з гуся вода. Ну, хіба у колах дотепників його почали називати «Рюкзаковим».

Або ж розстріл підлеглими Арсена Борисовича ще у березні 2014–го Олександра Музичка, відомого як «Сашко Білий». Я аж ніяк не схильний ідеалізувати Музичка та його революційні методи, але якщо у представників правоохоронних органів були до нього питання — їх можна і треба було розв’язувати у законний спосіб. А Сашка Білого якраз «кінчили», «кінчили по бєспрєдєлу». Хоча ні, що це я вигадую! Він же ж «сам випадково застрелив себе під час затримання — пострілом у серце»!

Чи розстріл 31 травня цього року двома набуханими «поліцаями» п’ятирічного хлопчика Кирила Тлявова у Переяславі–Хмельницькому? Рюкзаков тоді першим ділом заявив, що у відставку він не піде. Та, зрештою, ніхто вже на те і не сподівався…

Що вже казати про зовсім свіженький приклад зупинки патрульними за порушення правил дорожнього руху водія начальника ГУ НП у Дніпропетровській області Віталія Глуховері. Як пам’ятаєте, закінчилося все тим, що «зухвальців» примчали затримувати озброєні автоматами бійці спецпідрозділу КОРД, після чого їх доставили на «виховну бесіду» в кабінет самого генерала Глуховері… Рюкзаков відреагував на ситуацію лише після того, як гнівний допис із наказом звільнити Глуховерю видав наш новий гарант Володимир Зеленський.

Бо «нова поліція Авакова» — це великий пшик і наш черговий нереалізований шанс. Так, «патрулька» — справді нове явище. Усе інше — та сама радянська («кучмівська», «янучарівська») «мєнтовка» з причепленою новою табличкою та «сніжинками» замість п’ятикутних зірочок на погонах. Попри те, що і за радянських часів, і за Кучми, і за Януковича, і нині у міліції/поліції працювало/працює доволі багато справді професійних, чесних і принципових людей.

Днями минув рік з часу зухвалого замаху на Катерину Гандзюк. Коли вся країна «гуділа» тоді від праведного обурення, Арсен Борисович… звично виявляли неабияку активність у соцмережах. Зокрема, пан міністр видали епохальний коментар, у якому поринули в ностальгію за багатофункціональністю використання на певному етапі нашої історії… майонезних баночок.

Відтоді для багатьох він перетворився з «Рюкзакова» на просто «майонезну баночку».

Схоже, що у цієї «баночки» від вседозволеності остаточно зірвало «кришечку»…


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.