«Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось, не дочекаюсь…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.24 € 26.66
«Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось, не дочекаюсь…»

Колись художник Геннадій Тарасенко написав портрет Василя Простопчука (вгорі). Сьогодні вони обоє розмовляють про мистецтво на Небесах...

Фото prostopchuk.com.

«Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось, не дочекаюсь…»

Минає 9 днів, як зупинилося серце Василя Простопчука, знаного заслуженого журналіста і неповторного поета, нашого товариша.

Він змалечку осиротів й опікувалася ним бабуся, про яку завжди із вдячністю згадував. Закінчивши Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, повернувся на Волинь, де 35 років працював шеф-редактором газети «Віче», яка кілька разів змінювала назви, а керівник залишався незмінним. Його шанували у колективі, де творили талановиті журналісти.

Але найголовніше, що він відбувся як талановитий, самобутній, ні на кого не схожий поет, лірик, гуморист, сатирик, залишивши глибокий слід в українській літературі й у серцях читачів.

Василь Васильович любив рідну землю, родину, життя, українське слово, пісню, гумор, театр, а найбільше — ​Україну. Дружив із людьми різноманітних професій: бізнесменами, митцями, лікарями, письменниками, банкірами, побратимами-журналістами і всіх об’єднував своєю щирою душею. Щоразу на свій день народження він збирав найближчих друзів і дарував кожному нову видану книжку. А вийшло їх понад 30! Василь умів влаштовувати свята. На його творчих зустрічах збиралися відомі митці з усієї України – від Києва до Львова, від Івано-Франківська до Одеси. А скільки гостей побувало на його дачі-музеї на хуторі Фальківне! Не перерахувати.

Василь Васильович досяг гідної кар’єри, мав і високі державні нагороди, і від Української православної церкви Київського патріархату. Але найголовніше, що він відбувся як талановитий, самобутній, ні на кого не схожий поет, лірик, гуморист, сатирик, залишивши глибокий слід в українській літературі й у серцях читачів.

Ми завжди будемо пам’ятати Василя, його вірші, пісні, гумор, бо, як сказала наша геніальна землячка Леся Українка, «він буде вічно жити, бо мав у серці те, що не вмирає». А Господь нехай прийме його в обійми, як прийняла рідна волинська земля. n

Від імені друзів народна артистка України Людмила ПРИХОДЬКО.

P. S. Якщо не встигну, щось не докажу,

Не долюблю когось, не дочекаюсь,

Не поспішайте ставити межу

Між пеклом цим і тим одвічним раєм.

Крізь далеч літ, крізь ночі суєти,

Поезіє, мій краю необжитий,

У суще все, де небо є і ти,

Єдиним словом повернуся жити.

І буде так…

Закоханість мою

Розбудить ранок голосінням чайок,

А я не встигну, я — не дочекаюсь,

Щось не домовлю, щось та й затаю.

Василь ПРОСТОПЧУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.