Війну Василь розпочав з акції протесту проти путінської агресії біля Ейфелевої вежі в Парижі.
«Діти загиблих – наші діти…»
Про Василя Сліпака (1974 – 2016) писано-переписано. Але щоразу, коли натрапляєш на його слова, а не про нього, – відчуваєш, як закололо серце. Бо з них струменить вольтова дуга любові до життя і рідного краю. Прислухаймося до слів знаного у всьому світі українського оперного співака, соліста Паризької опери, який із початком російської агресії повернувся до України та пішов боронити її на Сході. Влітку три роки тому життя патріота на псевдо Міф обірвала снайперська куля…
- Постійно співав. 6-річним на сільському весіллі затягнув пісню Мареничів: «Розкажи мені, любиш ти чи ні? І в очах сія: я – навік твоя». За чотири роки старший брат відвів в ансамбль «Дударик» (2016 рік).
- Париж замаленький для розвитку української душі! А розвивається вона найкраще в себе вдома! (2015).
- Я нічого не боюсь. Тільки Бога (1995).
- Взагалі до жінок ставлюся чудово. Я постійно гублю голову – і це проблема. Хоча коли закохуюся, то співаю на порядок вище (1996).
- Такого вибору (кохання чи покликання. – Ред.) в мене ще не було, але я би нікому не хотів зламати життя. Щодо вибору, думаю, перемогло би кохання (1996).
Уся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби!
- У нашій сім’ї не було зв’язкових УПА і героїв ОУН, але був постійний спротив. Це те, що супроводжує життя українців у всі часи. У цій боротьбі виростає покоління за поколінням. Однаково, війна надворі чи мирне життя. «Совєтське» ніколи не було нашим (2016).
- Я поєдную в собі дві частини: в одній я артист, який грає різні ролі, а в другій – я справжній, і таким я є в Україні (2016).
- Усі найкращі моменти свого життя я проживаю на Батьківщині, і, думаю, багато українців зараз би мали відчувати унікальність історичного моменту (2016).
- Розумієш, є люди інтересів і люди принципів. Між ними – прірва. Перші ніколи не зрозуміють других і навпаки (2016).
- Жодна пісня не викликала в мене таких емоцій, як «Горіла сосна, палала» у виконанні Олега Скрипки на помаранчевому Майдані. Мороз по шкірі відчуваю досі. Я був в Україні, підтримував Майдан як міг. Тим важче було відчувати другий Майдан на відстані. Мав контракт в Опері, і я не міг вилетіли до Києва (2016).
- Це так мало і так багато – любити свою землю (2016).
- Дивна ситуація, коли половина країни живе у війні, а інша – взагалі абстрагована від неї (2015).
- Поки буде тривати війна на Сході, мистецтво зачекає. Як то оперний співак пішов воювати? А хто сказав, що Донбас не гламурний? Наші люди люблять героїзувати. Я не бачу нічого страшного в тому, що змінив комфортне ліжко на бліндаж (2016).
- Я мушу бути там, на війні. Бо саме там, на Сході, на фронті, пишеться історія України (2016).
- Люди, які там, – це реально цвіт нації. Ці люди будуть здатні дуже скоро змінити країну. Це люди ерудовані, інтелектуально вони стоять високо, люди різних професій, національностей (2016).
- Уся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби (2016).
- Це тепер наші діти (2016). (Про дітей загиблих воїнів. – Ред.).
- О 6-й годині ранку після закінчення війни разом із вами заспіваємо на сходах Дніпропетровського залізничного вокзалу український Гімн. Щоб усі чули (2016). (У Дніпрі на прохання дівчат заспівати пообіцяв їм обов’язково зробити це «о 6-й годині ранку після війни». – Ред.).
Джерело: Вікіпедія.
