Звичайна робота — відганяти стару з косою - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.24 € 26.66
Звичайна робота —  відганяти стару з косою

Водій цієї автівки додав чимало роботи екстреним службам Луцька, але завдяки їхнім зусиллям вижив.

Фото патрульної поліції Волинської області.

Звичайна робота — відганяти стару з косою

Не так часто багатьом з нас доводиться бачити тих, хто стоїть на порозі між цим і тим світом. Думаю, писати про важливість цього моменту було б недоречно, адже його тисячоліттями намагалися осмислити представники нашого виду. Також дуже важко сказати, наскільки людство у цьому просунулося…. Очевидно одне: ми завжди будемо старатися відтягнути цю хвилину, і навіть коли Харон підніме весло, щоб відштовхнутися від берега Стіксу, будемо сподіватися, що хтось вихопить нас із того човна. Сьогодні хочу розповісти про земляків, яким інколи вдається перехитрити безжального перевізника

Вони тоді не тільки селфі робили

Ця подія трапилася в Луцьку взимку 2016–го. На вулиці було сонячно і, як для лютого, доволі тепло. Двоє луцьких поліцейських Микола Твердяк і Василь Арсенюк патрулювали вулицю Львівську. Хлопці нещодавно повернулися із зони АТО, і те, що безпека та правопорядок у рідному місті стали їхнім обов’язком, видавалося доволі логічним. Патрульний екіпаж тільки проминув автостанцію № 2, як по рації прозвучало повідомлення: «Позаду — ДТП». Відразу розвернулися… Тут воєнний досвід і допоміг їм, адже без відповідної підготовки побачене могло б деморалізувати й найбільш незворушних людей: у розтрощеному «сітроені» сидів молодий водій, з якого стирчали дві металеві труби. Одна проштрикнула груди чоловіка наскрізь, друга — стегно. Він був напівпритомним.

Професія рятувальника, лікаря чи поліцейського не потрапила й у п’ятірку лідерів дитячої прихильності.

— Я діяв так, як нас учили, — намагався налагодити контакт із потерпілим, щоб він не рухався, не дивився на свої рани і не втратив свідомості, бо тоді «повернути» його було б дуже важко, — розповідав Микола Твердяк.

Правоохоронці своє робили, далі все залежало від оперативності рятувальників та медиків. Поки їх чекали, одному з напарників довелося відганяти допитливих перехожих, котрі намагалися засунути свого носа в кабіну понівеченої автівки.

Співробітники ДСНС не підвели, не забарилася і «швидка». Постраждалого у прямому значенні цього слова вирізали з кабіни і разом зі шматками труб повезли у лікарню…

Хлопець вижив. Історія завершилася дзвінком батька потерпілого у поліцію. Він питав, як віддячити патрульним за поміч. Обійшлися словами.

Як сьогодні їхати на виклик, коли вчора довелося хоронити дітей?

Співробітники екстрених служб кажуть, що робота — не важка, якщо вона недаремна, та бувають дні, коли жодних сил не залишається…

Про цей випадок розповів нам начальник II пожежно–рятувальної частини Управління ДСНС України у Волинській області Андрій Ніконов. На той час він працював на посаді пожежного. Виклик надійшов із Чарукова Луцького району. Їхати туди — близько 25 кілометрів, а ще — глуха вулиця, окраїна. Коли добралися, то від хати залишилися вцілілими фундамент і комин. Під металевим ліжком — рештки двох діток… З батьками, які залишили малечу вдома і пішли на ферму, працювала поліція та медики, а рятувальники під пронизливим вітром та мокрим снігом відганяли сільських собак від того, що залишилося від дітей...

Відразу під час наступного чергування у Луцьку на проспекті Соборності Андрій Ніконов натрапив у задимленій оселі на мертві тіла дівчинки шкільного віку та її маленького братика. Знову ж діти були в помешканні самі. Після цього у роботі рятувальника траплялося багато випадків, коли погорільцям вдавалося зберегти і життя, і майно, але ті страшні спогади залишилися з ним назавжди.

Інколи смерть помиляється адресою

Рятувальники, медики та поліцейські нерідко зустрічаються там, де трапляється біда. Цього літа таку зустріч супроводжували просто неймовірні обставини.

Карета «швидкої» прямувала на виклик «тахікардія», втім, хворому із пришвидшеним серцебиттям довелося зачекати. Диспетчер передав по рації термінове повідомлення — «падіння з висоти (7–й поверх)» на вулиці Конякіна. Жодних інших подробиць медики не почули. Коли приїхали на місце події, там уже працювали патрульні. Чоловік упав на дах кафе, прибудованого до першого поверху. У якому він стані — ніхто не знав.

Правоохоронці разом із рятувальниками допомогли лікареві потрапити через балкон другого поверху до постраждалого. Той лежав у неприродній позі.

Керівник бригади — завіду­вач Луцького міського відділення №2 центру екстреної меддопомоги Станіслав Лінік — оглянув хворого, поліцейські допомогли його зафіксувати та знести. Медик розповів, що після падіння з майже 20–метрової висоти у нетверезого волинянина не було жодного перелому.

— Я потім дізнався, що хворий вижив, у нього був лише розрив селезінки. Це дуже незвичайна ситуація, адже люди у таких випадках майже завжди отримують травми, несумісні із життям.

Щоправда, і про героя цієї історії ми могли б говорити у минулому часі, якби того дня злагоджено не спрацювали всі екстрені служби.

P. S. «Ким ви мрієте стати у майбутньому?» — таке запитання представники компанії Lego поставили цього року трьом тисячам дітей із різних країн. Найпопулярнішою виявилася професія відеоблогера. Робота рятувальника, лікаря чи поліцейського не потрапила й у п’ятірку лідерів дитячої прихильності.