«У планах – зробити так, аби обласна рада мала можливість кредитувати мікробізнес під 3% річних» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.56 € 26.24
«У планах – зробити так, аби обласна рада мала можливість кредитувати мікробізнес під 3% річних»

Михайло Імберовський: «Буде процвітати малий бізнес — ​підніметься наш край і країна».

Волинь-нова

«У планах – зробити так, аби обласна рада мала можливість кредитувати мікробізнес під 3% річних»

Михайло Імберовський — ​голова постійної комісії з питань бюджету, фінансів та цінової політики Волинської обласної ради. Чому саме йому доручили очолити цю складну ділянку роботи, яка причина того, що найбільшою проблемою для громад є нестача коштів, які проєкти найближчим часом мають бути реалізовані через найвищий законодавчий орган краю — ​дізнаєтеся з інтерв’ю

«Після закордонних заробітків почав будувати Європу тут»

— Пане Михайле, звідки ви родом і як потрапили на Волинь?

— Моя мала батьківщина — ​село Щуровичі Радехівського району Львівської області, що розташоване на межі з Волинню. Нас навіть називали львівськими волиняками. Батьків направили після Луцького педінституту туди на роботу. Мама — ​філолог, уже 47-й рік працює у рідній школі з одним записом у трудовій книжці, тато закінчив історичний факультет. А я — ​їхній послідовник, бо теж отримав учительський диплом географічного факультету вже Волинського університету. Тож моя родина тісно пов’язана з Луцьком, мама ще й досі з трепетом згадує, на якій лавочці біля замку готувалася до екзаменів.

— Яким був ваш шлях у політику?

— Все почалося з того, що мусив поїхати на заробітки за кордон. Коли одружився, у нас із жінкою були мізерні зарплати, які до того ж і виплачували з перебоями. На ту пору вже народилася донька. Друг і кум поманив за собою в Австрію, де ми прожили майже п’ять років. Спочатку було тяжко, але з часом освоїлись, знайшли свою нішу, мали пристойні зарібки, і вже можна було там залишатися. Але пам’ятав слова бабусі, родина якої згинула в Сибіру, що варто скрізь їздити, та завжди потрібно повертатися додому. Отож, ми приїхали в Україну і вибрали Луцьк. Я побачив, як живуть у Європі, й дещо почав запроваджувати тут. Спочатку разом з однодумцями встановили лічильник на теплову енергію у двох під’їздах свого будинку, що дало змогу отримати 30–40 відсотків економії. Потім цей досвід поширили по місту. Проєкт започаткували із алгоритмом, що і як треба робити поетапно, аби поставити лічильник. Об’їхали весь Луцьк, і з часом таких будинків були десятки, а мешканці, згуртовані ідеєю економії, охоче об’єднувалися в ОСББ. Згодом міськрада прийняла програму, згідно з якою 40 відсотків витрат платили люди, 60 — ​міський бюджет. Це була перемога й мій перший успіх у громадській роботі — ​влада прислухалася до активістів. На ту пору набув досвіду роботи у страховій компанії. Потім — ​Майдан, який зачепив за живе, бо пролилася кров. А тут активізувалася «Самопоміч», ідеологія якої мені імпонувала, — ​громадяни повинні об’єднуватися і разом вирішувати питання. Так потрапив у списки кандидатів у депутати обласної ради.

«Ми навчилися знаходити спільні рішення»

— Пане Михайле, чи не шкодуєте, що в час бурхливих перемін у країні очолили одну з найскладніших постійних комісій — ​бюджетну?

— Коли став депутатом, зрозумів, наскільки це відповідально, адже від твоїх рішень, голосування нерідко залежить доля виборців. Свідомо погодився головувати в цій комісії, адже із соратниками розробили ще один проєкт — ​«Прозорі бюджети». Саме він ліг в основу бюджетного регламенту, який ми прийняли на одній із сесій. Цьогоріч обласна рада вже втретє, користуючись ним, затверджуватиме основний фінансовий документ Волині. Передують цьому процесу слухання, в результаті яких формуємо бюджетні запити. Плюс ще й у тому, що на таких обговореннях розпорядники бюджетних коштів, керівники комунальних підприємств, ОТГ мають можливість висловитися, почути інших, порівняти і перейняти. Вперше всі отримали майданчик для публічного обговорення і об’єднання, що сприяє значній економії коштів. А ще дає змогу налагодити нормальну співпрацю з виконавчою гілкою влади. Ми навчилися приймати спільні рішення.

На щастя, з нинішнім керівництвом облдержадміністрації знаходимо консенсус.

— Але спірних питань не бракує…

— Багато списів було поламано навколо будівництва школи в селі Стобихівка Камінь-Каширського району. Але вона будується. Тепер маємо Башлики на Ківерцівщині, де однозначно треба було змінювати проєкт. Бо 7 тисяч квадратних метрів — ​це явно забагато. Якби її збудували такою, як планувалося раніше, то всі кошти місцевої казни мали б витрачатися на її утримання. На щастя, з нинішнім керівництвом облдержадміністрації знаходимо консенсус. Пригадаймо історичну минувшину, досвід козацьких рад — ​нам треба їх наслідувати. Що ми, власне, й робимо. Аналізуємо витрати на енергоносії в освітніх та медичних закладах, розглядаємо альтернативні методи впровадження енергоощадних технологій, проведення поточних ремонтів, у результаті визначаємо пріоритети, куди в першу чергу треба давати гроші.

— Як ви оцінюєте проєкт Держбюджету–2020?

— Скажу відверто, трохи лякає невідомість, адже змінюються підходи при його формуванні. Незважаючи на те, що (ні для кого не секрет) субвенція соцеконому була таким собі інструментом для маніпулювання депутатами під час голосування, ми на них могли розраховувати. Тепер ці гроші під питанням. Це відчутно вже, адже частина з передбачених у цьому році коштів не надійшла на всі заплановані об’єкти. Тому треба шукати резерви для їх дофінансування з місцевих бюджетів, бо роботи або вже виконані, або на стадії завершення. Не відомо, якою буде ціна на газ, — ​це теж впливатиме на бюджет. Нова влада радикально налаштована завершити процес децентралізації. Отже, громади повинні прорахувати свої можливості й думати, як господарювати. Як колишній підприємець розумію, що кошти потрібно не лише «проїдати», а й вкладати туди, де є перспектива розвитку.

— Що нове ви хотіли б запровадити в обласній раді?

— Зробити так, аби вона мала можливість кредитувати мікробізнес під 3 % річних. Щоб ініціативні, ділові люди могли реалізувати свої ідеї. Не їхати за кордон на заробітки збирати яблука, полуницю, малину, а вирощувати їх у себе, заробляти і вкладати гроші тут. Адже кращої землі, кращого місця, ніж Україна, нема ніде в світі. Буде процвітати малий бізнес — ​підніметься наш край і країна.