«Здрастуйте, я — ​Настя, яка народилася 650-грамовою» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.33 € 26.96
«Здрастуйте, я — ​Настя,  яка народилася 650-грамовою»

Радіють за «дюймовочку», яка сьогодні нічим не відрізняється від ровесників, її мама Інна Альохіна та лікарка-рятівниця Оксана Чопко.

Фото Олександра ПІЛЮКА.

«Здрастуйте, я — ​Настя, яка народилася 650-грамовою»

У 2005 році ми вперше розповіли про унікальний на той час випадок в історії волинської медицини — порятунок передчасно народженої дитини з екстремально низькою вагою. Дівчинку, яка боролася за життя, зуміли виходити в обласній дитячій лікарні. Через кілька місяців їй буде 15

«Але ж вона жива: дихає і серденько б’ється»

— Священника привели рідні, коли дитина перебувала в «інкубаторі» на межі життя… Було не до кумів. Але хресними батьками нашої доньки можна з повним правом назвати Оксану Іванівну Чопко, яка тоді завідувала відділенням реанімації для недоношених, і Олега Володимировича Селедця з Нововолинська, котрий опікувався Настею ще до її народження, — ​розповідала мама дівчини Інна Альохіна у нещодавно відкритому в лікарні Центрі катамнестичного спостереження за передчасно народженими дітьми.

Такою була наша героїня на початку квітня 2005 року.
Такою була наша героїня на початку квітня 2005 року.

 

Її досвід тепер додає впевненості іншим батькам «ранніх пташенят». Мами зі своїми «поспішайками» прийшли до спеціалістів Центру за допомогою і познайомилися з уже майже дорослою красунею-розумницею Настею Альохіною. Дівчина-дев’ятикласниця з усмішкою каже, що характером схожа на тата: змалку хлопцям, з якими приятелювала, могла дати здачі, хоч і була маленькою на зріст. Навіть у карате свої сили пробувала, а ще малювала, танцювала, вчилася дизайну…

— Ми з чоловіком дуже мріяли мати дитину, а виносити її я ніяк не могла, це вже була п’ята вагітність. Працювала продавцем у магазині, якось стало погано під час роботи, пішла відпрошуватися до власника. Це був лікар-гінеколог, який тільки починав тоді свій бізнес. Олег Володимирович Селедець знав про нашу біду, сам відвіз до лікарні, зробив УЗД і сказав: «Вітаю, ти вагітна, на роботу не виходь, бережи дитину». Консультував, підказував, допомагав, коли була загроза зриву, а згодом навіть перераховував гроші на лікування Насті, — ​з вдячністю згадувала Інна Василівна.

Донечка з’явилася на світ на 23-му тижні з вагою 650 грамів. Зробили кесарів розтин, бо стан породіллі й плоду вимагав екстреного хірургічного втручання. На операційному столі жінка благала лікарів: «Рятуйте не мене, а дитину! Маленька, але ж вона жива: дихає і серденько б’ється! Викликайте спеціалістів із Луцька!».

Постійно працюють невролог, психолог, реабілітолог та педіатр, які дбають, аби «поспішайки» отримували необхідне лікування і після виписки зі стаціонару мали змогу проконсультуватися, поспілкуватися.

У 2005 році таких глибоко недоношених новонароджених офіційно не вимагали реєструвати, їх не враховували, коли йшлося про показники смертності, мовляв, це просто «плід». Але не все залежить від циркулярів і вимог МОЗ. Значно більше важили професійна відповідальність і сумління медиків.

— Саме Оксана Іванівна Чопко приїхала за нашою донечкою реанімобілем. Її ми вважаємо хресною мамою Насті, — ​не може приховати хвилювання Інна Альохіна. — ​Вона не відходила від «інкубатора» вдень і вночі, призначала ліки і вселяла в мене впевненість, що все може бути добре. Хоча я чула від медсестричок і лікарів: «Ми з такими випадками ще не стикалися», — ​але у моєму серці не згасала надія.

«Не кутали, загартовували, купали в прохолодній кімнаті…»

— Наші маленькі пацієнти можуть мати віддалені проблеми, а тому вони потребують уваги, тривалого спостереження. Саме для цього й було створено у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об’єднанні катамнестичний центр, де постійно працюють невролог, психолог, реабілітолог та педіатр, які дбають, аби «поспішайки» отримували необхідне лікування і після виписки зі стаціонару мали змогу проконсультуватися, поспілкуватися, — ​розповідала Оксана Чопко, нині медичний директор з неонатології ВОДТМО.

Лучанці Саші Дробот, яка важила 970 грамів,  у катамнестичному центрі сподобалося.
Лучанці Саші Дробот, яка важила 970 грамів, у катамнестичному центрі сподобалося.

 

Альохіним доводилося важче, у них така можливість була не завжди. Виходжували Настю в обласній дитячій лікарні майже пів року, потім маленьку періодично привозили на обстеження й лікування з Нововолинська. А далі обов’язки реабілітолога взяла на себе мама.

— Мене попередили, що в дитини слабенькі легені, а тому високий ризик пневмоній. Було дуже страшно за донечку, але пересилювала себе. Ми її не кутали, загартовували, хоч іноді в самої серце синіло, коли купала малу в прохолодній кімнаті, не доливаючи гарячої води. Не забороняла «вимірювати» калюжі дощової погоди, не ховала від протягів. Навчилася робити масажі. Шукала літературу про особливості догляду, про психологічні аспекти виховання таких малят, які часто бувають гіперактивними, — ​ділилася Інна Василівна досвідом з іншими матерями «ранніх пташенят», які зібралися в катамнестичному центрі.

Додала оптимізму присутнім також історія хірурга ВОДТМО Дмитра Жарського, який розповів, що 27 років тому теж поспішив з’явитись на світ із низькою вагою. Нині це успішний, красивий, міцний молодий чоловік, який уже створив власну сім’ю.

А малеча, поки мами спілкувалися, тим часом під наглядом фахівців активно освоювала новий простір із тренажерами, корисними забавками, гостинцями. Завідувачка центру Лариса Видиборець-Лотоцька дякувала за допомогу в обладнанні кабінетів колегам, благодійникам, зокрема добродійці Наталії Бойко— уродженці Колок, яка нині проживає у Києві, іншим небайдужим людям. Адже відтепер понад 300 волинських «ранніх пташенят» будуть під опікою спеціалістів.

Ну а Альохіна-молодша звернулася до присутніх так: «Здрастуйте, я — ​Настя, яка народилася 650-грамовою». Дівчина давала інтерв’ю і жартувала, що із «звання дюймовочки» вже встигла вирости.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.