Хай не обривається «живий ланцюг» єднання! Колонка Мирослави Козюпи - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.63 € 30.26
Хай не обривається «живий ланцюг» єднання! Колонка Мирослави Козюпи

Волинь-нова

Хай не обривається «живий ланцюг» єднання! Колонка Мирослави Козюпи

Учорашній ранок, як і всі інші будні, почався з натискання кнопок: палець із клавіші на будильнику автоматично переходить на телевізійний пульт. І ось на підсвіченій картинці із затертого часом відео з екрана усміхаються щасливі обличчя. Ці люди міцно тримаються за руки… День Cоборності! Йому передували День обіймів, День «дякую»… Після новорічно–різдвяних, ці «свята» не дозволяють згаснути почуттям

Третя кнопка — ​на комп’ютері. Поки завантажується «розумний помічник», думається: ото приплела історично–політичний День Cоборності ​до емоцій. І відразу ж себе поправила: а чому все має зводитися до політики? Українська багатогранна мова тлумачить це слово як «всеохопність», наука філософія уточнює, що це принцип відповідальності всіх за всіх, а церква пояснює соборність на прикладі Святої Трійці — ​як різноманіття, яке водночас є єдністю.

І відразу ж себе поправила: а чому все має зводитися до політики?

Тим часом соціальні мережі спішать нагадати цей день фотографією кількарічної давності. З неї на мене дивляться усміхнені дідусь із бабусею, а між ними — ​на високому, акуратно заправленому (так умів зробити тільки дід) ліжку з перинами і вишитими подушками — ​їхні правнуки у вишиванках. Ось тобі і єдність поколінь! Цими днями виповнюється сім років, як з цього світу пішла берегиня нашої родини, і сім місяців, як відійшов за нею у засвіти і глава сімейства. Мовчазним поглядом дякую цифровим технологіям за щастя побачити рідних, а поглядом у небо обіцяю Всесвіту берегти дух соборності роду і поколінь.

Пам’ятаю, як міцно тримали колись мою маленьку ручку старенькі натруджені руки. Коли мені було п’ять років, я цінувала миті, коли за руку пленталася в поле, тільки ще не усвідомлювала сили цієї любові. У п’ятнадцять — ​соромилася йти за руку з дідом, у тридцять — ​брала старенькі пальці в свою долоню і мовчки дякувала за виховання. А в сорок — ​хочеться кричати про почуття і просити прощення за те, що недоговорила, недоробила, недоцінувала… Сьогодні тільки слізьми змиваю недосказаність і незворотність, а так хочеться подати стареньким руку.

Коли мені було п’ять років, я цінувала миті, коли за руку пленталася в поле, тільки ще не усвідомлювала сили цієї любові. У п’ятнадцять — ​соромилася йти за руку з дідом, у тридцять — ​брала старенькі пальці в свою долоню і мовчки дякувала за виховання.

…На телевізійному екрані — ​«живий ланцюг» 1990 року. Кажуть, він мав символічне значення: то був перший екзамен тоді ще радянських українців на готовність до боротьби за незалежність. Тоді нація його пройшла: мільйони людей взялися за руки і показали, що ми — ​сила. Уявляю, скільки міцності в тому легенькому доторку! І хочу поділитися нею з тими, хто її заслуговує: беру за руку доцю, яку кілька хвилин тому попросила не заважати «мамі працювати», коли вона з нудьги через високу температуру намагалася примоститися на мої коліна. Надсилаю на вайбер сердечко синові — ​на шкільній перерві він точно побачить повідомлення, смайликом нагадаю про кохання чоловікові, а сестрі побажаю легкого дня. У сьогоднішню мою буденність додалася ще одна кнопка — ​телефонна. Дзвоню батькам, питаю, що відчували тридцять років тому, коли серед мільйонів людей стали елементом отого «живого ланцюга», котрий з’єднав Львів із Києвом.

Дзвоню батькам, питаю, що відчували тридцять років тому, коли серед мільйонів людей стали елементом отого «живого ланцюга», котрий з’єднав Львів із Києвом.

Сучасні технології дають можливість спілкуватися, тож використовуйте їх. Якщо ви поряд із рідними — ​візьміть за руку, обніміть, подякуйте. Далеко — ​шукайте кнопку: телефон, вайбер, скайп стануть у пригоді. Якщо не наважуєтеся сказати словами — ​надішліть смайлики з почуттями. Не розривайте живий ланцюг, колись він обірветься без нашого втручання. Вам, наші читачі, я дякую, що залишаєтеся з нами, обнімаю, щоб теплішими були ваші будні, й запускаю естафету: «Подзвоніть, подякуйте, обніміть! Передавайте далі!»