В Осівцях мріяли, просили, стукали — ​і отримали - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.74 € 32.52
В Осівцях мріяли, просили, стукали — ​і отримали

«Як довго ми чекали цю чудесну мить!»

Фото із сайту voladm.gov.ua та Лариси ЗАНЮК.

В Осівцях мріяли, просили, стукали — ​і отримали

Величезний новорічний подарунок — ​триповерхову, збудовану за найновішими стандартами школу, яка відтепер називається ліцеєм, і не порівняти з тими 80–річними клунями, в яких нещодавно навчалися діти

«Як люди намолюють стіни храму, так ми — ​свою проблему»

Будівництво навчального закладу в Осівцях Камінь–Каширського району багато років було проблемою № 1 для селян і наріжним каменем передвиборчих програм депутатів, не раз батькам уривався терпець і вони не пускали дітей на навчання. Почали 2016–го, а здали в кінці 2019 року (спорудило об’єкт ТзОВ «Житлобуд–2», яке очолює депутат обласної ради Леонід Стефанович), тож школа — ​не довгобуд, швидше довгоочікувана. Обійшлася вона у понад 75 млн гривень з Державного фонду регіонального розвитку, з них майже 8,5 млн з місцевого бюджету Камінь–Каширського району. Ми побували у новому закладі під час уроків, щоб подивитися, як забезпечується цей процес. Директора зустріли на вулиці і розпочали оглядини з подвір’я.

 

Пані директорка показує приміщення старої школи, сад і розарій.
Пані директорка показує приміщення старої школи, сад і розарій.

— Перший фундамент закладений ось тут поряд у 1994 році, він так і залишився без дії, і 1998–го ми звернулися на програму «Прожектор перестройки», та куди ми тільки не зверталися, як люди в церкві намолюють стіни, так ми — ​свою проблему. Тепер нарешті дочекалися результату, і немає меж нашій радості, — ​тішиться Любов Дем’яник, яка з 1978–го очолює навчальний заклад. За 55 років педагогічного і 40 літ директорського стажу школа стала рідною.

 

Директорка закладу  Любов Дем’яник зізнається: «Бракує слів, щоб описати радість».
Директорка закладу Любов Дем’яник зізнається: «Бракує слів, щоб описати радість».

 

«А тепер то й зовсім додому йти не хочеться», — ​жартує директорка і показує шкільні простори — ​спортивне містечко, смугу перешкод, ігровий майданчик, зону відпочинку… «Казка — ​це все, бракує слів описати радість», — ​зізнається Любов Омелянівна. Молодою вожатою приїхала вона з Нововолинська, з великої школи, у сільські клуні, «хатки репресованих дядьків». Але не це вразило міську дівчину, а діти. «Такі вони тут були добрі, привітні, — ​розповідає, — ​коло мене вся школа збиралася на перерві. І теперішні мають свої переваги, ніколи не виокремлювала улюбленців — ​усіх люблю».

 

 

Приміщення сільського навчального закладу збудоване за європейськими стандартами.
Приміщення сільського навчального закладу збудоване за європейськими стандартами.

 

Змінюємо стереотипи про різницю між селом і містом

Перед тим, як перейти в нове приміщення, педагоги побували у всіх новозбудованих школах області, переймали найкраще, тож кажуть, що навчати в Осівцях будуть за сучасними стандартами. 235 учнів зайняли всі класи, наступного року їх має бути 256, ще за рік — ​275, хоч розраховано на 220. Стареньким приміщенням вдячні, що довгий час давали притулок. А ще біля них залишився розарій, який щороку насаджували випускники, і сад, який заклали 2008–го. Кожен випускний клас лишає по собі фруктову алею. Вже сад плодоносить, а колишні вихованці навідують його навіть через роки. Таку добру традицію продовжили і ще восени заклали на новому місці хвойну алею. 

Усередині заклад зустрічає учнів іконою «Благословення дітей», яку подарував місцевий священник. А здоров’я дітей залежить ще й від доброго харчування. Про тутешню їдальню школярі кажуть, що схожа на ресторан — ​все облаштовано по–сучасному, від цього й апетит кращий.

 

Так виглядає сучасна шкільна їдальня.
Так виглядає сучасна шкільна їдальня.

В одному з класів діти написали вже не мрії, а собі завдання: «У новій школі — ​радіти, добре вчитися, злагоди і миру, здоров’я, добра».

У класах по 15–16 учнів, найстарші — ​10–класники, 11– го цьогоріч в Осівцях немає. За порядком у новій школі стежать 8 техпрацівниць, але свої кабінети вчителі оформили самі — ​кожен своє освітнє середовище, і вчать учнів його берегти. Видно, що ідея нової української школи впроваджується не лише в початкових класах. Коридори ж розписали справжні майстри — ​замилуєшся яскравими сюжетами на стінах. Підлогою можна не йти, а стрибати чи навіть пограти у твістер.

У 1–му класі вчителює Ірина Леонець — ​сама ще недавня випускниця старої школи зізнається, що наче потрапила в якийсь мегаполіс, а не на роботу в рідному селі. Мабуть, камінь–каширські новобудови змінять стереотип про різницю між сільськими й міськими школами, бо й у навчанні їхні учні не пасуть задніх, а навпаки — ​щороку з олімпіад привозять першість.

 

Як вчитися у новому приміщенні, запитали першачків.

— У мене тут є своя тумбочка, — ​каже дівчинка, а інша додає: — ​А мені до нової школи ближче ходити.

У керівника 4–го класу Віти Шевчик аж 26 учнів на уроці, вона — ​педагог зі стажем, каже, головне, що діти мають всі умови для праці й усамітнення.

Є у закладі чотири інклюзивні класи, в яких навчається п’ятеро школярів з особливими потребами, їм допомагають асистенти. Для них пристосована ресурсна кімната, кабінети логопеда, психолога. Логопед пані Катерина розповіла, що аж 25 дітей мають порушення мовлення, що немало для такої кількості учнів.

 

У кабінеті логопеда хочеться посидіти на веселому килимку.
У кабінеті логопеда хочеться посидіти на веселому килимку.

На кожному поверсі є вбиральні з кабінками і навіть туалетна кімната для людей з інвалідністю. А в спортзалі — ​просто спортивний рай. Тут можна проводити змагання всеукраїнського масштабу. Спонукає до гурткової роботи і актова зала, працює вокальний, спортивний та гурток ліплення.

 

 

 

Треба спонсорів, щоб закупили обладнання у кабінети

У 1960–ті працював в Осівцях учитель трудового й фізичного виховання Василь Гембік, який був майстром на всі руки: бджоляр, садівник, спортсмен, турист, фотограф, і з ранку до ночі навчав школярів у гуртках. Чи є ще такі самовіддані педагоги? Директорка погоджується: то такий умілець, що і майстерню, і верстати робив сам, але зараз такої потреби немає.

 

Сергій Михалік демонструє кабінет трудового навчання.
Сергій Михалік демонструє кабінет трудового навчання.

 

— Тепер у нас ось які станочки, — ​веде у майстерню. Щоправда, окрім верстатів і красивого ремонту, нічого більше немає. Вчитель трудового навчання і фізики Сергій Михалік каже, що необхідні напилки, молотки, свердла, різці до верстатів, інструменти для обробки дерева, бо навчати лише теоретично — ​неефективно. Тут займаються за однією програмою і хлопці, і дівчата, бо міністерство прописало, що на групи ділять клас від 28 учнів, а якщо їх 15 і хлопців більше, то всі вивчатимуть верстати. Тож поки кабінет із кухонним начинням не використовується. Можливо, створять на його базі якийсь кулінарний гурток, де б і дівчат, і хлопців навчали куховарити. У нас же гендер — ​усі рівні.

 

 

 

А от у вчительському колективі нерівність: жінок понад тридцять, а Сергій Миколайович один. Він дуже авторитетний. Діти його фізику слухали з відкритими ротами, коли ми зайшли на урок. А от класи фізики, хімії та біології потрібно теж донаповнити.

Любов Омелянівна пояснює, що 1,5 млн грн витратили на три кабінети, а згідно з вимогами цих коштів вистачає лише для одного кабінету фізики. У підсобці є 4 мікроскопи, набір мікропрепаратів для біології. У хімічному потрібне обладнання для лабораторних робіт, щоб реакцію бачити, а не уявляти. А от комп’ютерів у кабінеті інформатики достатньо, запевняє вчителька, яка і хімію викладає.

Кабінет інформатики.
Кабінет інформатики.

У шкільній бібліотеці теж просторо, а от книжок — ​малувато. Трохи подарували на відкриття, але основні читачі тут наймолодші, їм потрібні енциклопедії, художня література, а для старших — ​програмна і зовсім немає періодики.

— Проблем в освіті дуже багато, тож надіятися, що хтось щось дасть, не варто. Добре, що школу збудували, а ми вже шукатимемо покупців на старі приміщення, спонсорів, щоб закупити трохи інструментів у майстерню, бо ж не все й одразу, — ​міркує директорка і додає: — ​Хай усі вірять і надіються, бо мрії колись таки збуваються.

А в одному з класів діти написали вже не мрії, а собі завдання: «У новій школі — ​радіти, добре вчитися, злагоди і миру, здоров’я, добра». Тож хай ця програма з року в рік виконується.

 А тепер усе інакше — ​у просторих класах думається вільніше.
А тепер усе інакше — ​у просторих класах думається вільніше.

 

 У таких стареньких клунях ще донедавна вчилися осівчани.
 У таких стареньких клунях ще донедавна вчилися осівчани.

 

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.