Не дай Бог знову дожитися до того, що правду «хтось» дозуватиме - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.76 € 29.17
Не дай Бог знову дожитися до того, що правду «хтось» дозуватиме

Закінчиться карантин — і підіть обов’язково на цей фільм

Фото uk.wikipedia.org

Не дай Бог знову дожитися до того, що правду «хтось» дозуватиме

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу  заслужений журналіст України Катерина ЗУБЧУК

…фільмом, на якому не їдять попкорн

Відразу скажу, що це було ще до введення карантину у зв’язку з пандемією коронавірусу. До залу, де мала демонструватися стрічка польської режисерки Агнешки Голланд «Ціна правди», багато хто йшов, як і зазвичай, із відерцем, наповненим цим перекусом. Хоч, певно, всім було відомо, що дивитимуться фільм про Голодомор в Україні. Тож думаю, чи встигали вони з’їсти свою кукурудзу до тих страхітливих кадрів, коли виснажені діти їли… свого старшого братика Миколу…

Хто уже знайомий із фільмом, прем’єра якого в Україні була в кінці 2019-го, знає, про що він, і оцінив, наскільки робота вражаюча. Для тих, хто не бачив, звичайно, не стану переповідати (це той випадок, коли найдоречніша фраза: «Іди й дивись!»). Скажу лише, що події відбуваються в  1933 році. Валлійський журналіст та радник британського прем’єр–міністра Гарет Джонс після відставки з посади в пошуках відповіді на свої запитання з приводу того, де Сталін бере великі кошти для розвитку СРСР в умовах світової економічної кризи, їде до Москви (до речі, для «столичних» зйомок послужив наш Харків), щоб узяти інтерв’ю у вождя. Там його співвітчизниця журналістка Ада Брукс розкрила йому очі на «радянську утопію», і він вирушає на Схід України.

Правда, спочатку складалося так, що Гарет мав би подорожувати з комфортом: їсти червону чи чорну ікру, запивати коньячком, яким прагнув його пригостити чиновник, котрий узявся супроводжувати іноземного журналіста, аби вберегти від зустрічі з реальним життям в Україні. І тільки втеча в дорозі від цього «охоронця» допомогла британцю відкрити для себе всю трагедію. Його репортажі про ситуацію в Україні, про те, як на вулицях падають замертво опухлі від голоду люди, були настільки вражаючі, що світ, судячи з поданої у фільмі реакції, жахнувся, але не повірив. Адже у Москві працювали й інші кореспонденти, які вели богемне життя, розкошували і писали те, що «треба». У картині «Ціна правди» — це англо–американський журналіст Волтер Дюранті, лауреат Пулітцерівської премії за серію репортажів із СРСР, який багато років очолював московське бюро газети «Нью–Йорк Таймс».

І все це, починаючи з матючного монолога і закінчуючи тим, як школярки копали ногами свою жертву, хтось за кадром старанно фільмував, а потім виклав у фейсбуці.

Для мене стрічка «Ціна правди» особлива ще й тим, що повернула спогадами у вісімдесяті роки. Це був час, коли в нашій історії зникали «білі плями». У 1988–му в СРСР з’явилася книжка англійського письменника Джорджа Орвелла «Колгосп тварин» («Скотный двор»), написана ще в останні роки Другої світової війни, а за кордоном надрукована у 1947–му. Ми читали її, пригадую, у ксерокопії. Без перебільшення, книжка переходила з рук у руки, її позичали одне одному на вечір-два.

Це було те, на що раніше компетентні органи накладали суворе табу, — сатира на Радянський Союз з його спецрозподільниками, котрі забезпечували партійну номенклатуру делікатесами, путівками в будинки відпочинку і санаторії. У цій повісті метафорично (в образах свиней) зображалися і Сталін, і Троцький, й інші революційні діячі: як вони керували підопічними тваринами — вівцями, кіньми, собаками — і добивалися свого. І як не згадати фразу із цього твору: «Всі тварини рівні, але одні з них рівніші», яка стала часто вживаною цитатою?! Існує версія, що саме статті Гарета Джонса про Голодомор в Україні надихнули Джорджа Орвелла на створення «Колгоспу тварин». Не випадково у фільмі «Ціна правди» періодично з’являються кадри, на яких цей письменник  — за роботою над знаменитою повістю.

…жорстокістю дівчат, які влаштували побоїще через хлопця

Нещодавно спершу у фейсбуці, а потім і по телебаченню побачила, як на Житомирщині дев’ятикласниці з’ясовували стосунки із ровесницею. Телеканал не подавав монолог з усіма «перлами» одної з учасниць конфлікту. Зате у соцмережі він ішов без купюр. Дівчина мотивувала своє невдоволення тим, що вона ж хотіла вернути «отношенія» з хлопцем, а суперниця, сяка–така, цим намірам зашкодила, бо, м’яко кажучи, облила її брудом, і це випливло з телефонної переписки, яка стала їй відома. І все це, починаючи з матючного монолога і закінчуючи тим, як школярки копали ногами свою жертву, хтось за кадром старанно фільмував, а потім виклав у фейсбуці, завдяки чому подія й набрала розголосу. Чути хихикання і навіть нібито нотки співчуття: ти ж, мовляв, «що — дурна, не бий по голові, бо уб’єш». За цим відеосюжетом правоохоронці і встановили всіх учасниць конфлікту, допитали їх, як повідомляв начальник Бердичівського відділу поліції.

Хтось у коментарях писав: «За ними (дівчатами. — Авт.) плаче тюрма», інші нарікали, куди дивиться поліція, «що таке ось робиться» і «де батьки цих підлітків». Щодо причини жорстокості, то на смартфони були нарікання. Це ж сидять тепер школярі у гаджетах, з віртуального світу з його «стрілялками» не вилазять, а потім і в реальному житті повторюють побачене. Але був і такий докір: «Це ж майбутні дружини, мами…». Ось і я про це хочу насамперед сказати: згодом із таких «отношеній», які відвойовуються у садистських мордобоях, народжуються нещасні діти. Нещасні, бо не потрібні їхнім мамам, які так і не стали справжніми жінками, і опиняються у сирітських будинках.

Інколи думаєш, де стільки жахливих історій викопують автори телепередач «Говорить Україна» чи «Стосується кожного»? А ось де: у цих юних істотах із Житомирщини я побачила якраз таких потенційних телегероїнь. Хтось, передбачаю, скаже, що дивуватися нема з чого — подібні дівчачі знущання над своїми жертвами у нас уже не новина. На жаль, це справді так. Може, я ханжа? Може, мені, жінці не з «цього покоління», просто важко зрозуміти сучасні віяння в стосунках чи, як висловлюється дівчина, «отношеніях» юних людей? Якщо так, то можу лише порадіти з того, що застала романтичнішу епоху.

…навдивовижу лагідною цьогорічною зимою

По суті, її й не було. Тож і відрядження справді зимового — теж. Не довелося, їдучи, зокрема, у поліські села Любешівського чи Камінь–Каширського районів потерпати, що редакційний автомобіль десь не зможе здолати перемет. Але не було, на жаль, і можливості помилуватися засніженими пейзажами, коли довкруг усе біло–біло. Під час недавньої поїздки на Любешівщину про аномальну зиму 2020-го завела розмову з Іваном Русинчуком, котрий живе на хуторі Ямище, що належить до села Щитинь. Йому, здавалося б, така погода — те, що треба, — це ж вранці, коли порається по хазяйству, мороз не дошкуляє.

— Воно‑то так, — каже чоловік,  — і людині, і худобі легше. Але ж те, що снігу, вважай, не було, для зернових погано…

Хоч-не-хоч, а згадаєш, які то були зими колись. А відтак і глобальну проблему сьогодення: відбувається зміна клімату. І якщо в 1970-х роках ми тільки звикалися із терміном «екологія», який був у списку чинників (до того ж на перших позиціях), котрі можуть погубити планету Земля, а отже, й людство, то сьогодні з приводу цього вже лунає «SOS». Не випадково цьогорічний Всесвітній форум у Давосі пройшов під знаком кліматичних проблем.

Останні п’ять років стали найтеплішими в історії людства. Кліматично-природні катастрофи — урагани, посухи та пожежі — відбуваються в середньому із щотижневою частотою, як зазначалося на форумі. І не треба у зв’язку з цим згадувати те, як місяцями горіли ліси в Австралії й нищили все живе, аж поки не почалися дощі й не приборкали стихію. Чи те, як зовсім недавно шаленів ураган у Великобританії, завдаючи величезних збитків. Згадаймо лише наше рідне озеро Світязь, у якому минулого літа вода втекла від берега на десятки метрів. Добре, коли буде вивчено й доведено, що виною є глибокі свердловини, пробиті для забору води на полив лохини, — ситуацію в такому випадку, сподіваюсь, реально виправити. А якщо це все‑таки результат тих же глобальних кліматичних змін?..


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.