«Ми наче на війні» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.20 € 33.20
«Ми наче на війні»

Волинь-нова

«Ми наче на війні»

Американські репортери показали світові нелегку роботу українських медиків, які борються за життя пацієнтів, хворих на коронавірус

Євгенія СОМОВА,  журналістка

Рятувати людей їм доводиться в умовах нестачі ліків і за мізерну зарплату. У Чернівецькій обласній лікарні, яку відвідали іноземні журналісти, на початку пандемії не було централізованої подачі кисню (та й хіба лише там!). Тож медсестрам доводилося постійно бігати у спеціальну кімнату, щоб наповнити кисневі подушки. Мене особливо вразив один епізод: зламався апарат, котрий підтримував дихання пацієнта із коронавірусом. І лікарка, не знайшовши електрика, змусила сама його запрацювати.

«Ми наче на війні», – кажуть українські медики, котрі працюють із хворими на COVID–19. І це не просто слова. Пандемія коронавірусу стала для них війною, а вони – її рядовими. Лікарі, медсестри нині на передньому краї битви за людські життя. На них моляться навіть ті можновладці, котрі донедавна дивилися звисока. Вони нарешті зрозуміли, що ні високий статус, ні гроші їх не врятують. Лікуватися до Америки чи Німеччини не поїдеш, бо ж кордони закриті. Тож ідуть у наші злиденні медустанови.

Пандемія коронавірусу для людей у білих халатах – війна, на якій перемога і героїзм поєднуються із ризиком для життя.

Пандемія коронавірусу для людей у білих халатах – війна, на якій перемога і героїзм поєднуються із ризиком для життя. Борючись за пацієнтів, вони нерідко самі інфікуються. Третина хворих на коронавірус в Україні – медики. І одна із причин цього – нестача засобів захисту. Траплялося, що бригадам «швидкої» у перші дні доводилося виїжджати на виклики без антиковідних костюмів. Навіть масок не вистачало, аби регулярно змінювати їх. У березні – квітні захист медиків у більшості регіонів України перебував на тому ж рівні, що й воїнів на Донбасі на початку війни, коли вся країна скидалася їм на придбання амуніції. Та й нині не набагато краще. І вина у тому, що працівники лікарень опинилися беззахисними перед пандемією коронавірусу, лежить на бездарних командирах – чиновниках у міністерських кріслах, бо ж не забезпечили їх необхідним, не потурбувалися. До речі, й досі Міністерство охорони здоров’я зволікає із поставкою противірусних комбінезонів. Та й закуповує їх за хитрою схемою у Китаї – через українського посередника. У результаті вони стають значно дорожчими за вітчизняні. Недолугі керівники галузі маніпулювали медиками, прикриваючись начебто їхніми інтересами, коли проводили медичну реформу, маніпулюють ними й нині, годують обіцянками виплатити належні їм доплати за роботу із хворими на коронавірус. Березневі — лягли на плечі місцевих бюджетів, бо коштів, які надійшли з Києва, не вистачило. А ось на квітневі у багатьох регіонах, у тому числі й у нашій області, медики ще чекають. За словами Президента Володимира Зеленського, Волинь застрягла у бюрократичній тяганині. Але ж створили її не ми. Відомо ж, що постанова Кабміну, яка регулює доплати, набула чинності лише 5 травня.

Наші медики довели, що навіть у мирний час є місце подвигу – тихому, не пафосному. Вони ризикують своїм життям, життям рідних, аби врятувати пацієнтів. Це визнають навіть ті, хто ще недавно говорив про їхню продажність. Нині вони постять коменти із закликами допомогти лікарям, підвезти їх до місця роботи, ставлять лайки під світлинами втомлених медпрацівників зі слідами масок на обличчі. На жаль, у пересічних українців, як і в чиновників, котрі волею долі опинилися при владі, є препогана звичка забувати героїв, коли потреба у них відпадає.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.