«Як тільки трактори почали орати пасовища, народ забунтував і готовий був «палити» сільську раду» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.77 € 30.00
«Як тільки трактори почали орати пасовища, народ забунтував і готовий був «палити» сільську раду»

Дерибан землі завжди приносить непогані дивіденди.

Фото tvoemisto.tv.

«Як тільки трактори почали орати пасовища, народ забунтував і готовий був «палити» сільську раду»

Після релігійного протистояння і боротьби за українізацію церкви Мишів і довколишні села, які входять до складу Мишівського староства, знову сколихнула хвиля людського обурення і протестів, спрямованих проти чиновницького свавілля

Цього разу питання стосується одвічної теми землі. Початок цієї епопеї припадає на минулий рік. Тоді земельна комісія, а згодом і сесія Іваничівської селищної ради прийняли рішення про виділення ділянок для громадян із земель запасу і резервного фонду на території чотирьох сіл колишньої Мишівської сільради. І начебто все воно і законно, якби не одне але.

У Мишеві жодна ділянка не була надана жителям села. А кому? Голові Іваничівської ОТГ Ф. В. Войтюку, точніше членам його родини, — ​три ділянки, чиновникам і депутатам селищної ради — ​по одній, по дві, аби мовчали і голосували як слід. А ще — ​працівникам прокуратури (треба ж якось себе захистити на всяк випадок) та меншим посадовцям, потрібним людям, близьким, рідним і знайомим, друзям друзів. Як на здоровий глузд, то все це повинно робитися гласно, прозоро, сесія селищної ради мала би бути виїзною в Мишеві. Але де там, усе відбулося шито-крито, по «панятіях», щоб, бува, не сполохати «улюблених» виборців. Народ якось ковтнув гірку пігулку, пошумів — ​і притих.

У Мишеві жодна ділянка не була виділена жителям села. 

Під час розпаювання земель колгоспу приймалося рішення виділити з кожного земельного паю по 20 соток землі на утворення громадських пасовищ поблизу населених пунктів. Так і були ці ділянки до цього року. Однак нині ніхто із владців і слухати не хоче про це. Жодних документів нема — ​і кінці у воду. Торік усі власники корів написали заяву про те, щоби пасовища не приватизовували, а залишили так, як є. Люди згідні були на будь-яку обґрунтовану плату за випасання худоби, але десь це колективне звернення зникло в сільській раді. Чи не дивно? Рішення про оплату також не було прийняте. Чому? Тому що, по-перше, владі не вигідно, аби були пасовища. Вигідніше землю продати самому собі. Сьогодні платиш за ділянку 5 тисяч гривень, здаєш в оренду й отримуєш кожен рік по тих же 5 тисяч. А коли прийде час — ​зможеш реалізувати в десятки разів дорожче.

По-друге, як можна брати плату за випасання худоби, коли ці пасовища утворені із часток наших паїв?

Тим часом «дорога» влада взялася за новий дерибан землі. Коли на попередніх двох площах ділянки відхватили «іногородні», то нову пайку вирішили віддати місцевим — ​хай знають, що і про них дбають. Але побачили, що земельки малувато. Довго не стали думати, знайшли вихід: згадали, що є ще громадські пасовища.

Обґрунтували рішення так: чисельність поголів’я худоби скорочується. І замість того, аби допомогти людям у рекультивації пасовищ, їх підживленні, окультуренні тощо, влада встановила норму 20 соток на корову — ​і гаплик.

— А не хочеш, то не тримай худоби, — ​так сказала в. о. старости села Г. Г. Романюк. — ​Я живу без корови, і ти обійдешся.

Не сказала лише, що зарплата у неї — ​20 тисяч гривень. А на зауваження, навіщо тобі ще два гектари, коли родина користується трьома паями, відповіла: «Що, за стільки років на посаді голови сільради я не заслужила земельної ділянки?».

Але ж не тільки собі — ​треба пам’ятати про родичів, сватів. Подейкують, що у неї є «приховані» земельні наділи в усіх селах сільради. Але це вже, як кажуть, інша історія, і досліджувати її будуть ті, в чию компетенцію це входить.

Та досить про в. о. старости, гадаємо, старостою вона вже і не стане. Перейдемо до інших персоналій. Депутат Іваничівської ОТГ від Мишева М. Ф. Макарук на своїх близьких родичів відхватив 5 ділянок, тобто 10 га. Однак цього виявилося замало, то ще чотири наділи отримав у колишньому колгоспному саду, де також люди пасуть корів. Ці ділянки він оформив на підставних осіб, які ніде не працюють, не мають жодних доходів, хіба лише підзаробляють в односельчан. Наївна простота. Дехто з них вважає, що це буде його земля: мовляв, заяву писав я, а не Макарук.

 Як треба зневажати своїх виборців, земляків, сусідів, щоб так плюнути їм в обличчя? 

Ось так, за шмат дешевої ковбаси і гранчак розведеного спирту на попередніх виборах в ОТГ продали свій голос, сьогодні землю… А що завтра … душу, Україну? «А какая разница?»

Землю дерибанили, як і попереднього разу, тихенько між родичами, кумами, потрібними людьми і тими, хто може прислужитися, але обов’язково лояльними до керівництва. А коли хтось звертався не зі «своїх», відповідь була одна: землі немає. Особливе місце тут належить землевпорядникам, так вони не були обділені земелькою, але роль стрілочників доведеться виконувати, очевидно, їм.

Як тільки навесні трактори почали орати і дискувати пасовища, народ забунтував і готовий був, як в анекдоті, йти і палити сільську раду. Приблизно така ж ситуація в Древинях, Луговому, Іванівці.

Ще тільки запахло смаленим, пані Романюк твердила, що перший дерибан робив Войтюк без її відома, тому вона непричетна до цього й нічого не знає. Своєю чергою пан Войтюк позаочі гримає на в. о. старости: як вона, мовляв, посміла, я казав їй пасовищ не чіпати, чого вона туди «влізла». І це вони — ​одна команда? Один одного топлять, думають, що ми їм повіримо. Щурі тікають із тонучого корабля?

Як треба зневажати своїх виборців, земляків, сусідів, щоб так плюнути їм в обличчя? Як зустрічатися з тими односельчанами, які виживають за рахунок тієї корівки, які мають дітей, котрі хочуть молока й просять у батьків кілька гривень на морозиво? Мало не 80 відсотків мешканців села — ​безробітні, і в Польщу зараз не поїдеш. Пенсії в середньому — ​в межах двох тисяч. А молоко віддають по 5 гривень за літр, адже далеко не кожен має чим і може поїхати на базар продати його дорожче. Ось де робота для влади. Допомагати потрібно людям, як це роблять в інших ОТГ і сільських радах, а не забирати в них останнє. Тому, панове, якщо у вас залишилася хоч крихта порядності й совісті, маєте не лише публічно вибачитися перед людьми. Ви повинні, не чекаючи виборів, сьогодні написати заяви про звільнення.

Жителі села Мишів: Ніна Гуменюк, Алла Поліщук, Галина Кулик, Лариса Киця, Тамара Климонюк,Світлана Спольник,Світлана Лукашук, Людмила Кривенчук, Лариса Мельничук, Володимир Кицюк, Віра Редька, Наталія Бурка, Володимир Вознюк, Олександр Данилюк, Раїса Матвіюк,Світлана Рибка, Діна Бучик, Наталія Вербич, Ірина Сушик, Олег Кукуруза, Микола Бернацький, Оксана Марцинюк, Сергій Пожарський, Валентина Музика, Мирослава Матюк, Світлана Мельничук, Святослав Ковальчук.