Ода волинському журналістському… кактусу (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
Ода волинському журналістському… кактусу (Відео)

Цвіте кактус, цвіте кактус, Квіточками сяє. Хто шість годин не знімає, Кадрів цих не має…

Фото і відео Олександра ПІЛЮКА.

Ода волинському журналістському… кактусу (Відео)

А також Олександрові Остапюку, Олені Лівіцькій і Сергієві Наумуку

Оце я маю представити цьогорічних володарів журналістських «Оскарів» від газети «Волинь», а в голові крутиться «Люби, люби своє ремесло…» Сергія Жадана і перед очима стоїть редакційний… кактус. З нього, напевне, й почну. Бо так нагадує нашу професію, де колючки трапляються частіше, ніж квіти

«Хто шість годин не знімає, кадрів цих не має…»

…Він стояв непоміченим на підвіконні. Мабуть, єдина, хто на нього звертала увагу, — це наша редакційна прибиральниця Валентина Йосипівна. І то, підозрюю, не щодня. Адже він — кактус. Невибагливий. І, тим паче, колючий.

Проте однієї суботи я випадково глянув на підвіконня та помітив на кактусові два вже доволі солідні пуп’янки-відростки. Значить — от-от зацвітуть. І в мені одразу ожили-заграли Discovery, Viasat Nature, National Geographic Channel, «Жива планета», «Мега»… Всі природничі телеканали одночасно! Це ж ми і у «Волині» зможемо відзняти диво народження квітки! «Саш, кидай усе і приїжджай, — телефоную до нашого оператора Олександра Пілюка, — кактус цвіте лише день…»

А далі можна цитувати популярні колись рядки з пісні радянських журналістів, створеної ще далекого 1960 року поетом Олександром Лєвіковим і композитором Вано Мураделі: «Трое суток шагать, трое суток не спать Ради нескольких строчек в газете…»

Щоправда, наші «три доби» — це було шість годин безперервних зйомок вихідної суботи. І ми таки дочекалися дива, коли на колючому стовбурі розпустилися дві ніжно-рожеві квітки! А коли Саша збільшив швидкість перегляду відео у 1 600 разів (!), то просто перехопило дух. Жаль тільки, що із відзнятих шести годин ви побачите лише 60 секунд. Але ми таки упіймали неповторну мить!!!

Жаль тільки, що із відзнятих шести годин ви побачите лише 60 секунд.

Переконаний, щось подібне відчували (і не раз!) й нинішні володарі наших спільних — «Газети Волинь» і обласної журналістської спілки — «Оскарів»: лауреат премії «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, багаторічний директор Любомльського крає­знавчого музею Олександр Остапюк; лауреатка премії імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори; кореспондентка інтернет-видання «Перший канал соціальних новин» Олена Лівіцька, яку бояться і водночас поважають у коридорах влади за гостре і справедливе слово; лауреат премії за краще висвітлення краєзнавчої тематики, наш редакційний літописець і пошуковець знаменитого каменя короля Данила Галицького та архівів УПА, заступник головного редактора «Газети Волинь» Сергій Наумук.

Скільки у них не годин, а років наполегливої праці! Скільки невдач і колючок траплялось під час пошуків. Але зацвітали для них і квіти, коли натрапляли на знахідку, коли вдавався матеріал. Так завжди буває, що неодмінно прийде результат, коли закоханий у свою справу!

Так завжди буває, що неодмінно прийде результат, коли закоханий у свою справу!

«Люби, люби своє ремесло…» 
(за Сергієм Жаданом)

Люби, люби своє ремесло

«ради нескольких строчек в газете»,

і навіть про те, як в «село занесло»,

Лівіцька напише найтепліш на планеті.

 

Коли влада складається з бездушних лакуз

І депутати голосують, як треба мафії.

Що зробить Олена? Такий «землетрус»,

котрий цитуватимуть ЗМІ і парафії.

 

… Коли серце тебе кличе до відкриття

навіть в такому поважному віці.

Що таке музей? Для Дмитровича — це життя,

Це історія, що розкриває свої таємниці.

 

Тут велич і біль любомльчанина-земляка,

і одвічне прагнення до свободи,

і в палаці Браницьких колись буде музей Остапюка,

постійно поповнюючись новими фондами.

 

...Пошук в архіві — мов різдвяна кутя,

і знайдені факти — як зірки й цукати.

Наумук теж любить вивчати колишнє буття –

камінь Данила так прагне він відшукати.

 

Люби своє ремесло, люби.

Сергій доскіпливий, як справжній історик.

Те, що в літописному Угровську під ногами скарби,

теж не упустило його всевидяще око.

 

Немає Шафети, Сачука, Мандзюка…

Та журналістика далі пише історію.

«Волинь» називає голосно нові імена.

Хай всі почують! І повторюють!

Слово – лауреатам

Олена ЛІВІЦЬКА, лауреатка Волинської обласної журналістської премії імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори, журналістка інтернет-видання «Перший канал соціальних новин»:

Олена Лівіцька стала першою, кому вручили премію імені Полікарпа Шафети навпроти Луцького замку.
Олена Лівіцька стала першою, кому вручили премію імені Полікарпа Шафети навпроти Луцького замку.

 — Нещодавно мені пощастило працювати над однією темою разом із Олександром Дмитровичем Остапюком, і я переконалася, як він одержимо ставиться до своєї роботи, як у такому поважному віці охоче їде у села, в глибинку і як невтомно до сих пір, навіть не будучи директором, горить своєю справою. Я вважаю, що такі люди унікальні! І гідною оцінкою роботи Олександра Остапюка від усіх волинян мало би стати приведення до пуття знаменитого палацу Браницьких у Любомлі і переселення в його стіни місцевого краєзнавчого музею.

Трое суток шагать, трое суток не спать Ради нескольких строчек в газете…

А щодо почесної премії імені Полікарпа Шафети… Був колись такий час, що я дуже мріяла стати журналістом газети «Волинь», але коли це на тому етапі не реалізувалось, вирішила: працюватиму так, щоб отримати від вашої редакції оцю відзнаку. І мені вдалося. Дякую!

Хто прищепив Олені любов до преси і як вона коментує падіння рівня журналістики — дивіться у цьому відеосюжеті.

 

Олександр ОСТАПЮК: «Не можу дочекатися, коли закінчиться карантин, щоб повноцінно ходити на роботу у музей». Фото Олександра ПІЛЮКА.
Олександр ОСТАПЮК: «Не можу дочекатися, коли закінчиться карантин, щоб повноцінно ходити на роботу у музей». Фото Олександра ПІЛЮКА.

 Олександр ОСТАПЮК, лауреат Волинської обласної журналістської премії «За служіння суспільству» імені Степана Сачука:

 – Приємно і почесно отримувати премію імені нашого земляка, уродженця сусіднього села Вишнів. Але це не тільки моя заслуга, а всього нашого колективу…

50 років я віддав улюбленій справі, подарував Любомльському краєзнавчому музею всю свою особисту колекцію, люблю працювати тут. Але найбільша моя трагедія, що в Любомлі пропадає знаменитий палац Браницьких, збудований у другій половині ХVІІІ століття. Так хочеться, щоб наш нинішній директор Юрій Миколайович Фініковський – дуже працьовита, відповідальна і комунікабельна людина – якось достукався до влади чи меценатів, які б врятували палац і переселили туди Любомльський краєзнавчий музей. Бо в нас у теперішньому приміщенні фізично немає місця, щоб представити всі колекції. А ми маємо чим здивувати. Це було б хорошою візитною карткою Любомля і моїм найбільшим щастям!

Це було б хорошою візитною карткою Любомля і моїм найбільшим щастям!

Сергій Наумук — Олександру Остапюку: «Б’ємо по руках і знову їдемо з експедицією в літописний Угровськ!».
Сергій Наумук — Олександру Остапюку: «Б’ємо по руках і знову їдемо з експедицією в літописний Угровськ!».

 Про те, як Олександр Остапюк у поважному віці прийшов до Бога і вирішив прийняти хрещення, ви можете дізнатися із нашого ролика:

 

Сергій НАУМУК: «У мене мрія проста: віднайти камінь короля Данила!» Фото Олександр ПІЛЮК.
Сергій НАУМУК: «У мене мрія проста: віднайти камінь короля Данила!» Фото Олександр ПІЛЮК.

 Сергій НАУМУК, лауреат Волинської обласної журналістської премії за краще висвітлення краєзнавчої тематики, заступник головного редактора «Газети Волинь»:

— Знаю за переказами приблизне місце на Волині, де нібито захований архів УПА… А ще знову хочу побувати в Угровську — це реальне літописне місто, яке зруйнували монголо-татари і яке чомусь після того не було заселене. А в ХХ столітті потрапило в прикордонну зону, де утруднений допуск і науковців, і різноманітних копачів. Ми вже там знаходили запечене вугілля на кінській збруї, цеглини, старовинні жіночі прикраси. От би віднайти тесану брилу (яку я називаю каменем короля Данила Галицького), що десь загубилася на березі Західного Бугу: чи з’їхала у воду, чи землею засипалася… Оце була би знахідка!

Оце була би знахідка!

А про незвичне захоплення Сергія Наумука — колекціонування натільних хрестиків, яких у нього вже 107, — дивіться у відеосюжеті: 

P. S. … У понеділок, коли колеги прийшли на роботу, квіти на кактусові вже зів’яли… 

Але постійно зацвітають на нашому відео. Переконані: диво народження квітки додасть вам настрою! А відеоінтерв’ю з нинішніми героями для декого стане прикладом, як треба любити свій край і свою справу. 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.