На новому храмі – ​золоті куполи, а старенька церква вмирає на очах - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 33.13
На новому храмі – ​золоті куполи, а старенька церква вмирає на очах

Як люди могли покинути оцю святиню?

Фото з фейсбук-сторінки Гандзуні Гошко.

На новому храмі – ​золоті куполи, а старенька церква вмирає на очах

Я бачила десятки порожніх святинь. Деякі з них були домом для павуків та інших комашок. Деякі — ​складом старих, нікому не потрібних ікон, шопок і різної церковної утварі

Це завжди сумно. Але оця церква просто покраяла мені серце. Цих вихідних ми вирішили добратись до крайньої, віддаленої, до якої мало хто їздить через бездоріжжя. У деяких путівниках пишуть, що церква в Олександрівці найстаріша дерев’яна у Закарпатті.

І от ми здолали кілька сотень кілометрів поганої дороги, щоб побачити цю струнку красуню. Нашому візиту передували довгі пошуки контактів людини, яка змогла б її відчинити, і вони були безуспішні. П’ятницький храм на пагорбі — і височить над селом. Там так гарно!!! І церква така неймовірна, якщо дивитися здалеку.

А якщо підійти ближче, видно, що вода потрапляє всередину і нищить унікальні розписи XVIII століття. Ми почекали трішки, поїли ожину, що росте біля самої святині. До нас так ніхто і не прийшов.

Я чесно не розумію, як люди могли покинути той храм. Такий душевний і неймовірно красивий.

Я чесно не розумію, як люди могли покинути той храм. Такий душевний і неймовірно красивий.

Є табличка, що то був музей. От хай би він ним був і далі. П’ятницька церква вмирає на очах, і нема до того нікому ніякого діла. А на новому храмі Олександрівки величезні золоті куполи. Так і живемо. Не розуміємо, що втрачаємо.

І таких церков не одиниці…

Гандзуня ГОШКО.

 

Ось таким спокійним виглядало наше місто у день свого народження під першими променями сонця.
Ось таким спокійним виглядало наше місто у день свого народження під першими променями сонця. 

 Луцьк прокидається… Там навіть на камені росте любов…

Наші міста проростають крізь нас. Любов’ю, яка тримає і не відпускає. І вони теж наповнюються нею, мов дощем восени. Завдяки тому й живуть

… Ми з подругою обережно примостилися біля вікна: перед нами світилися вогні будинків і небеса, на яких сходило сонце. То була перша зустріч із Луцьком: нам було по сімнадцять і ми вірили, що саме тут вершитимуться наші долі. Місто сподобалося: заворожувало всіма своїми будівлями, що були оточені зусібіч квітами і деревами. Воно нам видалося захищеним і спокійним, а значить, життя в ньому триматиметься своїх меж і матиме свій порядок. Саме у цьому місті ми зрозуміли, що немає невідданої любові, залишеної лише при собі. Нею важливо ділитись. І вона може бути нещасливою, і від неї може бути боляче…

Саме у цьому місті ми зрозуміли, що немає невідданої любові, залишеної лише при собі. Нею важливо ділитись. І вона може бути нещасливою, і від неї може бути боляче…

А потім прокидалася вулиця, сонця ставало все більше, голоси лунали все гучніше, і тоді місто поглинало всі страждання. І ти вже знаходишся в ньому десь всередині, поміж найбільш щасливих його нот і звуків. І чітко розумієш, що тобі судилось полюбити це місто. Бо тут існують імена та обличчя, чиї історії ти знаєш напам’ять, з яких і складається твоя реальність. Там навіть на камені росте любов.

 

 Як це добре, що я зрештою опинилася саме у цьому місті. Адже все залежить від нас. Перш за все від нашого бажання пам’ятати. Міста бережуть залишене в них тепло, хоч життя тут не сповільнюється ні на мить. Вони мені схожі на піаніно, і їхня музика триває, не замовкаючи: меланхолійно, бурхливо, нестримно. На вулицях з рекламою та автівками, крамницями і придорожніми кав’ярнями. Це місто зазирає нам прямісінько в серце і дивиться на нас очима своєї душі. А волинська художниця Олена Звягінцева побачила Лучеськ в образі давнього витязя (на фото).

Луцьк прокидається… І перші мешканці наповнюють його життям — ​своєю присутністю.

Людмила ВЛАСЮК.

 

І гроші заробив, і роль зіграв у фільмі

Безробітний волинянин несподівано для себе став актором«Гроші ніколи зайвими не бувають», — ​вважає Михайло Наумчик. Тож коли у пошуках роботи звернувся до Турійської районної філії обласного центру зайнятості і йому запропонували громадські роботи — ​директору КП «Історико–культурний комплекс «Вовчак — ​Волинська Січ» потрібен був працівник, — ​охоче погодився. Чоловік і не сподівався, що, крім підсобних і будівельних робіт, доведеться взяти участь у зйомках фільму «Шлях поколінь» (стрічки про життя зв’язкової Ганни Абрамчук), що проходили в урочищі Вовчак.

У масовці було задіяно чимало волинян, зокрема група реконструкторів із Ківерців. Свіжоспеченим актором став і Михайло Наумчик.

У масовці було задіяно чимало волинян, зокрема група реконструкторів із Ківерців.

Кіношна метушня, спілкування з професійними артистами і, звісно, його невеличка роль сподобалися чоловікові. Пан Михайло задоволений, бо ж і гроші заробив, і побував на майстер–класі з акторської гри, а водночас і море незабутніх вражень отримав.

Євгенія СОМОВА.

 

Календар

16 вересня

Сонце (схід — ​6.54, захід — ​19.32, тривалість дня — ​12.38).

Місяць у Діві. 29 день Місяця.

Іменинники: Василина, Петро, Іван, Костянтин.

17 вересня

Сонце (схід — ​6.55, захід — ​19.30, тривалість дня — ​12.35).

Місяць у Діві, Терезах. 30–1 день Місяця.

Іменинники: Федір, Панас.

 

Прогноз погоди

«Осінь — ​це ніби розмова близьких людей. Перша. Або остання»

Сергій Жадан каже, що вересень схожий на схованку і мовчання між жінкою та чоловіком: «хто кого перемовчить, хто кого перечекає»

За прогнозом чергового синоптика Волинського обласного гідрометеоцентру Алли Адамської, 16 вересня — ​мінлива хмарність, без істотних опадів. Вітер південно–західний, 5–10 метрів за секунду. Температура повітря вночі — ​9–14 градусів тепла, вдень — ​22–27 вище нуля. За багаторічними спостереженнями, 16 вересня найтепліше було 1954 року — ​плюс 30, найхолодніше — ​1956–го — ​3 градуси вище нуля.

За багаторічними спостереженнями, 16 вересня найтепліше було 1954 року — ​плюс 30, найхолодніше — ​1956–го — ​3 градуси вище нуля.

17–го — ​мінлива хмарність, вночі без істотних опадів, удень короткочасний дощ, місцями гроза. Вітер північно–західний, 5–10 метрів за секунду. Температура повітря вночі — ​9–14 градусів тепла, вдень — ​17–22. 

Температура води у річці Стир — ​плюс 19, в озері Світязь — ​15 градусів вище нуля.

У Рівному 16 вересня очікується ясна погода, у другій половині дня небо затягнеться хмарами, але ввечері знову очиститься. Без опадів. Температура повітря — ​14–29 градусів тепла, 17–го — ​12–19 із позначкою «плюс».

 

Юрій Аполінарійович із дочкою Наталією пригощали грушами родичів, друзів і журналістів.
Юрій Аполінарійович із дочкою Наталією пригощали грушами родичів, друзів і журналістів.

 «Директорські» груші у нововолинському садку

Юрій Аполінарійович Стецюк більше десяти років очолював ПТУ № 11 у шахтарському місті. Після реорганізації училища трудиться вихователем у Нововолинському центрі професійно–технічної освіти. Окрім того, що педагог багато зусиль віддає вихованню підростаючого покоління, спілкуванню з молоддю, також любить поратися у садку, який заклав власноруч біля свого будинку

Кінець нинішнього серпня — ​початок вересня порадував його і родину щедрим урожаєм плодових дерев. Але найбільше потішила цього разу груша своїми величезними жовто–помаранчевими фруктами. Пан Стецюк сорту не знає, але каже, що в сім’ї вони його називають «директорським».

Пан Стецюк сорту не знає, але каже, що в сім’ї вони його називають «директорським».

Свого часу гілочку від такого дерева йому подарував директор школи у Костопільському районі Рівненщини, яку закінчував Юрій Аполінарійович. Прищепили її на одному з дерев, яке щороку віддячує ось такими плодами.

Роксолана ВИШНЕВИЧ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.