Поїхала в Казахстан за братом, про якого не було звістки 20 років, а повернулась — ​із чоловіком - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.29 € 33.55
Поїхала в Казахстан за братом, про якого не було звістки 20 років, а повернулась — ​із чоловіком

Історія життя подружжя Тетерлевих схожа на фільм: захоплює з перших хвилин розмови.

Фото Сергія ГУСЕНКА.

Поїхала в Казахстан за братом, про якого не було звістки 20 років, а повернулась — ​із чоловіком

Багатим на різноманітні події видалось життя 70-літньої мешканки Старосілля, що на Маневиччині, Ніни Тетерлевої. У її батьків — ​простих колгоспників — ​окрім неї, було ще троє дітей. Один син розбився на мотоциклі у сімнадцятирічному віці, старший оселився в Казахстані, а донька проживає в Астрахані

Курйозне знайомство на вокзалі: допомогла відірвана від чемодана ручка

— Моя життєва історія тісно пов’язана із долею мого старшого брата Олександра, — ​починає розповідь Ніна Степанівна. — ​У 16 літ він поїхав на Урал у школу фабрично-заводського навчання, звідти ж пішов в армію, а після демобілізації разом з іншими хлопцями подався в Казахстан піднімати цілину. Близько двадцяти років від нього не було жодної вісточки. Батько переживав і змушений був подати його в розшук, бо не знав, чи ще живий. Згодом прийшла відповідь, що Саша проживає в Казахстані.

Коли Ніна закінчувала школу, то пообіцяла батькові, що знайде брата. Після 11-го класу дівчина ще літо пропрацювала обліковцем молока, а восени поїхала в Казахстан. Олександр проживав у містечку Кургальджино Цілиноградського району, де влаштувався шофером.

Познайомились на вокзалі. У мене від чемодана відірвалась ручка. Він допоміг його занести, і більше ми не розлучались.

— Чому не писав — ​нічого не пояснював, — ​продовжує моя співрозмовниця. — ​У нього вже було троє дітей і дружина з Уралу. Стала з ним говорити і просити, аби він приїхав до батьків. Поки брат гостював в Україні, я залишалась із його дітьми і так затрималась у цій країні. Загалом прожила в Казахстані 17 років — ​вийшла заміж за Анатолія, вчилась і працювала. Коли приїхала, Толя якраз прийшов з армії. Познайомились на вокзалі. У мене від чемодана відірвалась ручка. Він допоміг його занести, і більше ми не розлучались.

Спершу жінка працювала секретарем у народному суді, але після декретної відпустки перейшла у військкомат.

— Сіяли пшеницю й отримували хороші врожаї, а відповідно і мали великі зарплати, — ​розповідає Ніна Степанівна. — ​На току було стільки зерна, що й не передати. Ми обоє працювали, а ще тримали господарство. Коли садили картоплю, взагалі ніякого добрива не давали. Невдовзі купили новий автомобіль. На жнива до нас присилали багато військових, студентів, аби допомагали збирати врожай. Навіть чимало моїх земляків із Старосілля були тут на заробітках.

«Чого ще хотіти? Аби щасливими були діти»

— Кожного року приїжджали у відпустку додому — ​допомагати батькам, — ​каже Ніна Степанівна. — ​А коли вони вже потребували догляду, повернулись у моє рідне село. Маємо троє дітей. Син Сергій сьогодні працює далекобійником. Тетяна навчалась у Пінську і там, у Білорусі, залишилася, трудиться на молокозаводі. Євген служив у міліції, а нині — ​у Маневицькій ВК 42.

На Маневиччині жінка влаштувалась на Колківський овочесушильний завод, потім перейшла у СВК «Мрія», куди покликав голова Іван Вітюк та пообіцяв житло в новобудові.

— Спочатку була завфермою, а потім керуючою відділком, — ​пригадує Ніна Степанівна. — ​Як і обіцяли, дали трикімнатну квартиру. Тоді у господарстві налічувалось 1200 корів, 800 свиней і 80 коней. Чоловік спершу був у дорожньому управлінні шофером, а потім теж перейшов у СВК.

На пенсії жінка з 55 років, але ще 10 літ продовжувала трудитись. Нині у господарстві Тетерлевих є старенькі трактор та комбайн з усім необхідним реманентом, який використовують для власних потреб. Чотири паї віддали в оренду ТзОВ «Баффало». Трохи землі залишили, працюють на ній самі, бо ж тримають живність, — ​потрібно допомагати сімом онукам.

Сьогодні Ніну Тетерлеву радує те, що всі діти при роботах, що має хороших невісток. З нею мешкає найменший син Євген із сім’єю. Сергій побудувався на дідовому обійсті. Добре живе зі своєю родиною і донька Тетяна в Білорусі.

— Чого ще хотіти? Аби щасливими діти були, — ​підсумовує моя співрозмовниця.

Сергій ГУСЕНКО


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.