Найстрашніше чути: «Моєму синочкові вже нічого не треба, окрім молитви» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.76
Найстрашніше чути:  «Моєму синочкові вже нічого не треба, окрім молитви»

Усміхнене личко маленького сонечка - найбільша винагорода для людей, які рятують хворих, здаючи кров.

Найстрашніше чути: «Моєму синочкові вже нічого не треба, окрім молитви»

«Шукаємо донорів для онкохворих діток із групами крові 1+, 3+, 3-,4+. Просимо відгукнутися! Наш телефон 0952035300». Хто ці люди, які створили проєкт «Краплина життя» і стали посередниками між бідою і дієвим милосердям?

У соціальних мережах нині дуже багато скроплених материнськими сльозами звернень про допомогу. «Юрчику потрібна кров на тромбомасу 4 (+). Лише чоловіки!». І Антончику, Маркові, Альбінці необхідна рука підтримки, і багатьом іншим дітям та дорослим онкохворим.

— Я не спала сьогодні всю ніч. Найстрашніше, коли у телефонній трубці чуєш: «Моєму синочкові уже нічого не треба, окрім молитви». А тому ангелятку було всього трішки більше року… Ми знайшли донорів, люди вранці готові були приїхати в обласний центр служби крові, щоб дитинка одержала тромбомасу. І так боляче, коли не вдається відвернути біду, — ​зітхає Інна Юнчик, яка у соціальному проєкті «Краплина життя» працює вже не перший рік.

Частіше відгукуються жінки, а нам, навпаки, більше потрібні чоловіки, бо тільки вони можуть здавати тромбомасу, а це надзвичайно важливий компонент крові для хворих на рак людей.

А започаткував його у Луцьку підприємець Олександр Плісецький, який і сам має чималий стаж донорства. Зізнається, що вперше здав кров «за компанію» з однопартійцями, це була свого роду піар-акція. Але коли потрапив у відділення онкогематології обласної дитячої лікарні, побачив маленьких пацієнтів, змордованих болючими процедурами, то зрозумів, що забути про них не зможе. Почав шукати однодумців, агітувати знайомих, друзів безоплатно здавати кров для онкохворих. А згодом заснував «Краплину життя», проєкт діє вже сьомий рік.

— У нашій базі даних — ​до 500 донорів. На жаль, нині не всі «у строю» через пандемію коронавірусу: хтось хворіє, хтось на самоізоляції, а дехто побоюється інфікуватися. А от звернень про допомогу останнім часом стало надходити більше, ніж раніше. Тому й поширюємо оголошення, роздаємо візитівки, використовуємо всі можливості, щоб знайти небайдужих людей, які б приєдналися до нашої спільноти. Частіше відгукуються жінки, а нам, навпаки, більше потрібні чоловіки, бо тільки вони можуть здавати тромбомасу, а це надзвичайно важливий компонент крові для хворих на рак людей, — ​розповідає Олександр Плісецький.

Лучани, які їдуть щоранку на роботу проспектом Волі, можуть бачити чергу під дверима обласного центру служби крові. Донори стоять на вулиці, а погода теплом уже не тішить. Через коронавірусні обмеження в лікувальних закладах забір крові не проводять, тож людям доводиться терпіти незручності. Погоджуються, бо у приміщенні чекати небезпечніше, адже там дотримуватися соціальної дистанції складно.

— Основна проблема в тому, що процедура здачі тромбоконцентрату займає багато часу. Наприклад, людина прийшла на 9.00, у неї спочатку беруть аналіз, результату якого треба очікувати годину. Якщо особу допускають до здачі, на це піде ще мінімум година. Якщо таких донорів 2–3, то знадобиться пів дня. Не кожен зможе витрачати стільки часу. Тому вкрай необхідно, щоб у центрі служби встановили хоча б ще один сепаратор крові, — ​наголошує Олександр Плісецький. — ​Але про це ніхто не дбає. Навпаки, зараз у них немає відповідних систем, через що довелося перейти на мануальну здачу, а потім із крові роблять тромбомасу. Такий спосіб вимагає більшої кількості донорів, тому й виникають труднощі.

— Колись ми читали лекції, спілкувалися з вірянами у церквах, агітували працівників різних організацій. Нині збирати людей нема змоги. Олександр Петрович фінансує проєкт, своїм коштом оплачує можливість бути на постійному зв’язку, видавати друковані матеріали. Розповсюджуємо їх, щоб достукатися до сердець потенційних донорів. Як правило, зголошуються ті, хто сам пережив біду, — ​додає Інна Юнчик, яка чергує на лінії «Краплини життя» і безпосередньо «наводить місточки» між хворими, що потребують порятунку, і небайдужими людьми.

На жаль, поки що не виправдалися надії на те, що реформування служби крові зніме потребу в діяльності таких організацій. Адже і сьогодні матері у відчаї благають: «Відгукніться, допоможіть!». Почуймо їх!


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.