«Два роки тому ми отримали від вас 10 кг цукру, тому ще на один приз і не сподівалися, хоч квитанцію, звісно, надіслали».
«Чоловік, прочитавши, що ми виграли мікрохвильовку від «Волині», взяв навіть газету до лісу, щоб хлопцям похвалитись»
Про родину Супрунюків із села Річиця, що на Ратнівщині, можна і справді сказати так: «Дід читав — і я читаю!», бо ж газета «Волинь» була у їхній хаті, скільки себе пам’ятають. Виписували її батьки, передали цю любов до читання дітям, а ті вже, у свою чергу, надіються, що і внуки не розгублять цієї охоти. Микола Олександрович надіслав квитанцію і отримав головний приз для річних передплатників видання — мікрохвильову піч
На порозі хати нас зустрічає його дружина Валентина Леонідівна, яка розповідає, що наше періодичне видання разом із чоловіком передплачують уже багато років. Особливо любить його читати Микола Олександрович, а років зо два тому вони виграли ще один приз — 10 кг цукру. Щоправда, цього разу не сподівалися на таке везіння.
То моя віддушина — ваше видання, кращого за нього нема. Кожна сторінка особлива, хочеться все прочитати, нічого не пропустити.
— Коли чоловік побачив себе серед переможців, його радості не було меж, тішився, як мала дитина, — говорить Валентина Леонідівна. — Він працює зараз у лісі, допомагає очищувати ділянку, то зранку, як збирався на роботу, взяв із собою і газету, каже, хлопцям похвалюся.
Поки ми розмовляли, почувся гуркіт мотоцикла і справді щасливий та усміхнений приїхав господар.
— Люблю читати. І вдень, і ввечері, коли є вільний час, переглядаю газету. Цікавлюся всім: політикою, наукою, подобаються історичні матеріали, розповіді про життя людей. Знаю ж, яка важка праця в селі. То моя віддушина — ваше видання, кращого за нього нема. Кожна сторінка особлива, хочеться все прочитати, нічого не пропустити, — каже давній наш шанувальник.
Справді великим любителем періодики можна назвати пана Миколу, бо ж день свій починає з ранкової преси, а тоді вже може вирушати до господарства.
— Я встала десь близько шостої ранку, щоб приготувати їсти, за вікнами ще темно, дивлюсь: світло у спальні горить. Я — туди, а мій чоловік тихенько сидить, гортає сторінки «Волині», — усміхаючись, розповідає Валентина Леонідівна. — Ми з ним завжди на захап, хто перший прочитає. Коли газету листоноша принесла, я переглянула та й думаю: «На вечір залишу». Довго щось поралася на кухні, чую — Микола гукає: «Ми виграли приз!». Такі емоції були, відразу дітям, друзям подзвонив. Ділився радістю.
Жінка вже шістнадцять років працює страховим агентом у Ратному в «Оранті». Виховало подружжя Супрунюків трьох дітей: донька Ірина проживає в Луцьку, навчалася у Луцькому педколеджі, у початкових класах викладала англійську мову. Юля мешкає у Ковелі, зараз двох своїх дівчаток привезла до бабусі з дідусем, а вони й тішаться внуками, пригортають їх до себе. Син працює в одній зі столичних фірм, що займаються харчовими технологіями. Додому приїжджає рідко, однак, дізнавшись про такий подарунок, обіцяв бути. Діти дуже зраділи за батька, бо ж змалечку бачили його за газетами. І самі долучаються до цієї справи. Внучки Рената з Каріною поки читають казочки, але Микола Олександрович їх помаленьку привчає до газетних шпальт, принаймні, щоб знали волинські видання.
— Познайомилися ми в школі, навчались в одному класі, — згадує Валентина Леонідівна. — Потім Коля розповідав, що сподобалася йому відразу, з першого погляду — як тільки побачив. Чекала його з армії, а в 1991–му одружилися. У травні буде тридцята річниця весілля. Отак і йдемо по життю: разом газети читаємо, разом господарюємо. Дуже в пригоді стала мені ваша сторінка «Господарські секрети», багато порад я звідти взяла для себе. Бо ж із господарства фактично й живемо: тримаємо корову, коня і свиней. Картоплі, правда, вже багато не садимо, бо діти розійшлися, то 30 соток та стільки ж моркви. Чоловік любить рибалити, а я обожнюю квіти, особливо чорнобривці. Працюємо на землі, бо як же не любити те, у що вкладаєш не тільки силу, а й душу.
Людмила ВЛАСЮК
Читайте також: На Волині доглядач худоби та хлібопекар отримали державні нагороди.
