«Чоловік, прочитавши, що ми виграли мікрохвильовку від «Волині», взяв навіть газету до лісу, щоб хлопцям похвалитись» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.47 € 33.96
«Чоловік, прочитавши, що ми виграли мікрохвильовку від «Волині», взяв навіть газету до лісу, щоб хлопцям похвалитись»

«Два роки тому ми отримали від вас 10 кг цукру, тому ще на один приз і не сподівалися, хоч квитанцію, звісно, надіслали».

Фото Людмили ВЛАСЮК.

«Чоловік, прочитавши, що ми виграли мікрохвильовку від «Волині», взяв навіть газету до лісу, щоб хлопцям похвалитись»

Про родину Супрунюків із села Річиця, що на Ратнівщині, можна і справді сказати так: «Дід читав — і я читаю!», бо ж газета «Волинь» була у їхній хаті, скільки себе пам’ятають. Виписували її батьки, передали цю любов до читання дітям, а ті вже, у свою чергу, надіються, що і внуки не розгублять цієї охоти. Микола Олександрович надіслав квитанцію і отримав головний приз для річних передплатників видання — мікрохвильову піч

На порозі хати нас зустрічає його дружина Валентина Леонідівна, яка розповідає, що наше періодичне видання разом із чоловіком передплачують уже багато років. Особливо любить його читати Микола Олександрович, а років зо два тому вони виграли ще один приз — 10 кг цукру. Щоправда, цього разу не сподівалися на  таке  везіння.

То моя віддушина — ваше видання, кращого за нього нема. Кожна сторінка особлива, хочеться все прочитати, нічого не пропустити.

— Коли чоловік побачив себе серед переможців, його радості не було меж, тішився, як мала дитина, — говорить Валентина Леонідівна. — Він працює зараз у лісі, допомагає очищувати ділянку, то зранку, як збирався на роботу, взяв із собою і газету, каже, хлопцям похвалюся.

Поки ми розмовляли, почувся гуркіт мотоцикла і справді щасливий та усміхнений приїхав господар.

— Люблю читати. І вдень, і ввечері, коли є вільний час, переглядаю газету. Цікавлюся всім: політикою, наукою, подобаються історичні матеріали, розповіді про життя людей. Знаю ж, яка важка праця в селі. То моя віддушина — ваше видання, кращого за нього нема. Кожна сторінка особлива, хочеться все прочитати, нічого не пропустити, — каже давній наш шанувальник.

Справді великим любителем періодики можна назвати пана Миколу, бо ж день свій починає з ранкової преси, а тоді вже може вирушати до господарства.

— Я встала десь близько шостої ранку, щоб приготувати їсти, за вікнами ще темно, дивлюсь: світло у спальні горить. Я — туди, а мій чоловік тихенько сидить, гортає сторінки «Волині», — усміхаючись, розповідає Валентина Леонідівна. — Ми з ним завжди на захап, хто перший прочитає. Коли газету листоноша принесла, я переглянула та й думаю: «На вечір залишу». Довго щось поралася на кухні, чую — Микола гукає: «Ми виграли приз!». Такі емоції були, відразу дітям, друзям подзвонив. Ділився радістю.

Жінка вже шістнадцять років працює страховим агентом у Ратному в «Оранті». Виховало подружжя Супрунюків трьох дітей: донька Ірина проживає в Луцьку, навчалася у Луцькому педколеджі, у початкових класах викладала англійську мову. Юля мешкає у Ковелі, зараз двох своїх дівчаток привезла до бабусі з дідусем, а вони й тішаться внуками, пригортають їх до себе. Син працює в одній зі столичних фірм, що займаються харчовими технологіями. Додому приїжджає рідко, однак, дізнавшись про такий подарунок, обіцяв бути. Діти дуже зраділи за батька, бо ж змалечку бачили його за газетами. І самі долучаються до цієї справи. Внучки Рената з Каріною поки читають казочки, але Микола Олександрович їх помаленьку привчає до газетних шпальт, принаймні, щоб знали волинські видання.

— Познайомилися ми в школі, навчались в одному класі, — згадує Валентина Леонідівна. — Потім Коля розповідав, що сподобалася йому відразу, з першого погляду — як тільки побачив. Чекала його з армії, а в 1991–му одружилися. У травні буде тридцята річниця весілля. Отак і йдемо по життю: разом газети читаємо, разом господарюємо. Дуже в пригоді стала мені ваша сторінка «Господарські секрети», багато порад я звідти взяла для себе. Бо ж із господарства фактично й живемо: тримаємо корову, коня і свиней. Картоплі, правда, вже багато не садимо, бо діти розійшлися, то 30 соток та стільки ж моркви. Чоловік любить рибалити, а я обожнюю квіти, особливо чорнобривці. Працюємо на землі, бо як же не любити те, у що вкладаєш не тільки силу, а й душу.

Людмила ВЛАСЮК

Читайте також: На Волині доглядач худоби та хлібопекар отримали державні нагороди.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.