Лицар із Луцька взяв у руки автомат і кулемет - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
Лицар із Луцька взяв у руки автомат і кулемет

«Перемоги та можливість представляти своє місто, країну на міжнародній арені – для нас головне», – каже боєць.

Фото з фейсбук­сторінки Сергія ВАЩУКА.

Лицар із Луцька взяв у руки автомат і кулемет

Сергій Ващук — ​активний майданівець, під час Революції гідності очолював об’єднання «Чорний блок», активісти якого сповідували цінності націоналізму. А потім ті ж хлопці і дівчата поїхали на Донбас захищати Україну у полку «Азов». Тоді Сергієві було 23. Зараз він очолює клуб «Айна Бера. Луцьк» і Федерацію середньовічного бою Волині. Цей вид спорту допоміг йому знайти свій шлях після повернення з війни

На вулиці весняна злива: ллє, немов з відра. Я стою десь посередині вулиці Драгоманова. Через густий дощ у чоловічій постаті впізнаю бороданя Сергія: ми йдемо до майбутнього спортивного клубу. Він орендує це приміщення, ще триває ремонт, але вже відчувається атмосфера середньовічності. Учасники «Айна Бера» — ​чемпіони світу, і завдяки їхньому осередку в Луцьку тут відбуваються турніри. Чоловік говорить про лицарські бої та лінію фронту.

«На війні простіше. Там є побратими, а є вороги»

Сергій воював у добровольчому батальйоні «Азов».
Сергій воював у добровольчому батальйоні «Азов».

— І ти чітко це знаєш. А у цивільному житті усе набагато складніше: є підводні течії, недомовки, лицемірство. І це один із факторів, коли «паяє» хлопців, які приходять звідти, і чого багато хто їде назад на фронт. У мирне життя тяжкувато вертатися, але якщо є до кого і для чого, то це не проблема, — ​каже Сергій, гостинно частуючи кавою. Потім продовжує: — ​Моя мама — ​вчителька початкових класів, тато працював на різних державних службах, дід — ​фізик. Я теж учився на фізика, але мене, як будь-якого хлопчика, цікавила минувшина, яскраві періоди в історії України, звитяжні часи Київської Русі. Мої товариші займалися у лицарському клубі, і я ще з одним другом заінтересувався теж. Одного разу ми посперечались, хто кого краще натренує за місяць. Тоді я поїхав на перший свій турнір, відгріб там «люлей» і зрозумів, що треба удосконалюватись. Скільки пам’ятаю, позиціонував себе як патріот, націоналіст, тож пройти осторонь Майдану просто не міг. Так само, як і військових дій.

З травня 2014-го року Сергій разом із побратимами воював у батальйоні «Азов» на Сході. Вони пройшли найгарячіші точки Донбасу: Маріуполь, Мар’їнку, Широкине, Іловайськ, Водяне, Новоазовськ.

«На моїх очах 18–річний хлопець з Маневиччини собою накрив гранату…»

«Перемоги та можливість представляти своє місто, країну на міжнародній арені – для нас головне», – каже боєць.
«Перемоги та можливість представляти своє місто, країну на міжнародній арені – для нас головне», – каже боєць.

— Як і більшість наших хлопців, ми пішли добровольцями на фронт, — ​розповідає лучанин. — ​Взагалі я не люблю пафосні всілякі штуки, героїзації, ми зробили те, що було в наших силах. Батьки завжди підтримували мене, за що їм велике спасибі. На Донбасі відвоював півтора року. Ми — ​останній добровольчий підрозділ, який вийшов з Іловайського кільця. Як уже потім дізнались — ​по мінному полю. На війні страшно всім, але коли від твоїх дій залежить не тільки твоє життя, а й життя побратимів, переключаєшся. Ти на сто відсотків не знаєш, як поводитимеш себе на полі бою до свого першого військового досвіду. Бувають дуже жорсткі хлопці, які у мирному житті готові «двіжувати» один проти трьох на вулиці, а на фронті їх переклинює, вони ховаються.

Я був в ​останньому добровольчому підрозділі, який вийшов з Іловайського кільця. Як уже потім дізнались — ​по мінному полю.

Клуб середньовічного бою «Айна Бера», який очолює Сергій Ващук, функціонує з 2009 року.
Клуб середньовічного бою «Айна Бера», який очолює Сергій Ващук, функціонує з 2009 року.

­Ще є питання у тому, як людина туди пішла, — ​продовжує Сергій. — ​Однозначно добровольців «паяє» на порядок менше. Не скажу, що ми на 200 відсотків розуміли, куди йдем. Але точно знали навіщо. Кого «дьоргнули» умовно з городу через три дні стояти з автоматом на нулі — ​отих «паяє». Сильно мене «шторило» двічі — ​по 200­х.
Коли в Іловайську наш 18–річний хлопець із Маневиччини, з яким ми Революцію пройшли, і в «Азов» разом поїхали, собою накрив гранату. Це Андрій Снітко на псевдо Хома. І ще по Сергієві Амбросу з Черкащини. Там такий інтелект, просто космос. За всіма логічними розкладами його не мало «задвохсотити». Однак фарт на війні грає ключову роль. Він попадає в Широкине на «самоукрєпльонну» позицію, тобто там двоповерхове капітальне приміщення, яке не пробивається з найжорсткіших мінометів. У підвалі міститься штаб, стоять бетонні блоки на вікнах. Сергій сидить у «броніку» і в касці, прилітає міна, осколок проходить через маленьку щілину між бетонним блоком і вікном — ​і потрапляє йому в голову.

«Більшість із нас ніколи не мріяла бути військовими — ​ми йшли звільняти територію»

— На війні поширений чорний гумор, і його там безмірно, — ​каже Сергій. — ​В «Азові» воював іноземець, який, не знаючи мови, в хаосі Широкинської операції день проходив із сєпарами разом. Він був у балаклаві і нічого з ними не говорив. Сам — ​професійний снайпер. Це вже його п’ятий воєнний конфлікт. Хлопці часто його згадували і жартували. Основна ж моя «професія» на війні — ​кулеметник, але я старався бути універсалом. Щодо місцевих, то там село селу — ​різниця. На початку 2014–го, після звільнення Маріуполя, у нас була операція просто на кордоні з Росією. Отримали інформацію про висадку їхніх диверсійних груп. От ми стоїмо на блокпосту, тут їде дядько на мотоциклі, зупиняємо, кажемо: не можна в село. Намагалися говорити саме ті хлопці, які вільно володіють російською. І цей чоловік, не бачивши наші розпізнавальні знаки, недостовірно знаючи, з якої ми сторони, починає чистою українською мовою розказувати про кролів, яких треба годувати. І це все на кордоні з Росією. А на кінець 2015 року наступ наших військ був максимально скутий різними домовленостями. Повернувся з війни тому, що не було активних дій. Ми не йшли туди отримувати зарплати, просто сидіти на базі, більшість із нас ніколи не мріяла бути військовими — ​ми йшли звільняти територію. І як тільки знову буде така можливість — ​повернемось на фронт.

Волинянин пройшов найгарячіші точки Донбасу: сліди від куль на авто – яскраве тому свідчення.
Волинянин пройшов найгарячіші точки Донбасу: сліди від куль на авто – яскраве тому свідчення.

«Ми — ​перші, тому що ніколи не здаємось»

— Із бійцями ми вже трішки поїздили по Європі, і зараз були перспективні запрошення і в Канаду, і в Китай. Але поки що відклалося: коронавірус вніс свої правки у змагання, — ​розповідає Сергій Ващук. — «Айна Бера» функціо­нує з 2009 року — ​це не тільки луцький клуб, це асоціація спортивних установ по всій Україні. Для нас найголовніше — ​перемоги та ідентифікувати себе як сильних спортсменів, які можуть представляти місто, країну на міжнародній арені. Клуб розвивається, росте, ми займаємося і соціальною роботою. Любимо працювати з молодим поколінням, проводимо безліч майстер­класів, беремо участь у діяльності дитячих літніх таборів, несем середньовіччя в маси. Діти у нас займаються з 10 років, на цьому етапі ми тренуємося у змішаних групах. Є дівчатка і хлопчики. Були на світових турнірах у Данії, Шотландії, Британії, Чехії, Польщі, Німеччині, Нідерландах, Франції. Надіємось, що цього року буде можливість відвідати міжнародні змагання. Хотілось би потрапити на реконструкцію битви під Грюнвальдом, на Чемпіонат світу в Польщі, який попередньо запланований на осінь, і, звісно, завершити Центр середньовічної культури у Луцьку, аби тренування повноцінно відбувались уже тут. Поки ми займаємось у приміщенні спорткомплексу ВНУ, вдячні, що прихистили нас. Наш одноклубник Богдан Жовтобрух, який здобуває освіту на факультеті фізичної культури, спорту і здоров’я СНУ імені Лесі Українки, склав для кожного індивідуальну програму тренувань. Частина наших бійців досі вчиться у цьому навчальному закладі. Девіз лицарів нашого клубу: «Ми — ​перші, тому що ніколи не здаємось».

Читайте також: Про двох синів лучанки, безвісти зниклих на фронті, написали пісню


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.