«Не кожній дитині, як ось мені, доводиться бути на весіллі своїх батьків» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.05 € 31.85
«Не кожній дитині,  як ось мені, доводиться бути на весіллі своїх батьків»

Людмила Шурма: «І ми вимолили: мені – люблячого чоловіка, Миколці – турботливого батька».

Усі фото з родинного архіву Людмили Шурми й Андрія Сакала.

«Не кожній дитині, як ось мені, доводиться бути на весіллі своїх батьків»

Слова, що винесені в заголовок, почули присутні за святковим столом від 12-літнього Миколки, коли йому надали слово і він привітав маму й тата з одруженням. Погодьтеся, інтригуючий момент. І не єдиний в історії кохання наших героїв — ​Людмили Шурми й Андрія Сакала, які живуть у селі Підгайці, що неподалік Луцька на Волині

«І в мене, і в Андрія перший шлюб не склався»

Ми зустрілися у затишній квартирі, яку подружжя купило напередодні весілля, що припало на 4 серпня 2017 року. Знайомлюся з молодою парою і в той же час — ​людьми, які вже пройшли чималий життєвий шлях.

— У кожного з нас був перший шлюб, який не склався, — ​розповідає Людмила. — ​В Андрія — ​двоє дорослих дочок, у мене — ​син, якому на той час було 12 років…

Вони з чоловіком їхали в сиротинець за тримісячною Міланою, але побачили свого Миколку, котрий мав два з половиною роки. Все вирішило дитяче радісне: «Ето моі мама і папа прієхалі!».

Знаючи, що Миколка — ​прийомна дитина, повертаю розмову до цього, і з подальших слів вимальовується незвичайна жіноча доля. Людмила — ​лучанка. У рідному місті в 1997-му вийшла заміж. Через три роки обставини змусили їх із чоловіком поїхати на Дніпропетровщину — ​у Великомихайлівку Покровського району. Дуже гарно, як каже, вибудовувалася професійна кар’єра. Вчителька початкових класів за освітою (закінчила Волинський державний університет), вона — ​людина творча й ініціативна — ​була заступником директора школи з виховної роботи. А ось у сім’ї не так все добре було. Дуже гнітило, що діток Бог не давав. Жінка говорить:

— Тож одного дня я сказала чоловікові, що не можу так далі жити, хочу почути: «Мамо». І ми звернулися в службу в справах дітей. Нам запропонували створити прийомну родину.

Після відповідних підготовчих курсів вони з чоловіком їхали в сиротинець за тримісячною Міланою з голубими очима, як їх зорієнтували. Але все повернулося так, що завели до старшеньких діток, де вони й побачили свого Миколку, котрий мав два з половиною роки. Назустріч вибіг малюк, якого якраз наголо постригли, він був «худенький — ​аж синій». Все вирішило дитяче радісне: «Ето моі мама і папа прієхалі!». Це був грудень 2008.

«На телевізійному шоу талантів «Ікс-Фактор» за мене вболівав мій синочок»

— У нас уже була дитина — ​сім’я повноцінна, — ​вертається Людмила ​спогадами до першого шлюбу. — ​Але як снігова куля котиться з гори й збільшується, так і в нас із чоловіком проблеми в стосунках наростали з такою ж швидкістю. Я зрозуміла, що наше подружжя вже не можна зберегти. Через півтора року після того, як взяли Миколку, ми розлучилися.

Вінчалося подружжя у Свято-Троїцькому соборі міста Луцька – «була така  дівоча мрія, яка нарешті збулася».
Вінчалося подружжя у Свято-Троїцькому соборі міста Луцька – «була така дівоча мрія, яка нарешті збулася».

 І сталося так, розповіла жінка, що після розірвання шлюбу вона залишилася ні з чим («​коли приїхали на Дніпропетровщину, то купили будинок, документи на який були оформлені на чоловіка»). Перша думка — ​їхати до рідного Луцька. Правда, маючи прийомну родину, це зробити було не так просто. У службі в справах дітей, куди Людмила звернулася за консультацією, сказали, що на новому місці треба мати житло і постійну роботу. З першим пунктом проблем не було — ​квартиру на неї переписала бабуся. А робота? З цього приводу такий спомин:

— Їду до Луцька. Йду у міськво. Але навіть кілька годин у школі для мене не знайшлося. І тоді мій брат сказав: «Знаєш, тобі треба потрапити на шоу талантів «Ікс-Фактор» — ​ти ж співаєш. Я тебе вже зареєстрував. Сприйняла це з подивом, але поїхала на телешоу зі своїм Миколкою, який був найпалкішим моїм уболівальником.

Тепер у них така сім’я – тато, мама і син.
Тепер у них така сім’я – тато, мама і син.

 Уся країна побачила й почула у її виконанні арію Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Вона одержала чотири «так» від членів журі. Це була хвилина її слави, завдяки якій у жінки підвищилася самооцінка, «бо після розлучення почувалася роздавленою». Цей успіх відкрив перед нею двері кількох шкіл Дніпропетровська, де їй запропонували посаду. Одну з них і вибрала. Мабуть, як зізнається, уже й не верталася б до Луцька, якби не 2014-й рік. Коли почалася війна, вирішила, що в такий тривожний час треба бути вдома. І ось Людмила знову в рідному місті. Але після шоу «Ікс-Фактор» її вже впізнають і пропонують посаду заступника директора з виховної роботи обласного правознавчого ліцею (тепер це ліцей № 28).

«Я тебе як побачив, то зрозумів, що ти — ​моя доля»

Настав день, коли вона зі своїм синочком перебралися в її рідне місто. Як виявиться згодом, ця переміна в житті не випадкова: тут на Людмилу чекала зустріч із Андрієм. Він жив у Бережанах на Тернопільщині, працював стоматологом. Якось приїхав у Луцьк до свого друга. Тоді їхні шляхи й перетнулися. Познайомилися, чоловік записав номер її телефону. І подзвонив 21 січня — ​привітав Людмилу з днем народження. Після цього були телефонні розмови, які могли затягнутися до ранку. А перед Днем закоханих Андрій поставив майбутню дружину перед фактом: «Я приїду до тебе». І з’явився з великим букетом білих троянд…

Перший поцілунок під час зустрічі у Бережанах  на Тернопільщині.
Перший поцілунок під час зустрічі у Бережанах на Тернопільщині.

 З того часу вони бачилися часто. А потім Людмила із сином вирушили у Бережани.

Читайте також: Наталія СУМСЬКА: «Я ревную до сих пір… трошки»

— Мама мені говорила: «То ти залиш дитину у мене — ​сама їдь». А я на те: «Ні… Якщо Андрій буде брати заміж, то тільки двох. І не інакше». Він нас зустрів у Рогатині, привіз автомобілем додому. Заходимо, а в будинку вже горить камін, гарно пахне дровами, стіл накритий. І за третім тостом я почула такі слова: «Я тебе як побачив, то зрозумів, що ти — ​моя доля. Виходь за мене заміж». Думала, що просто тихенько розпишемося. Але Андрій спитав: «У тебе було весілля?». І я зізналася, що ні, бо коли перший раз виходила заміж, то був нелегкий 1997-й.

Різдвяна фотосесія у центрі міста,  в якому зародилася їхня любов.
Різдвяна фотосесія у центрі міста, в якому зародилася їхня любов.

 Одне слово, вони поїхали у весільний салон по сукню. А вінчалися у Свято-Троїцькому соборі Луцька — ​«була така дівоча мрія, яка нарешті збулася». Коли за святковим столом слово надали Миколці, то він своє вітання почав так: «Не кожній дитині, як ось мені, доводиться бути на весіллі своїх батьків». Ще заздалегідь юнак сказав мамі, що хоче називати Андрія татом. І це слово вперше прозвучало саме в день весілля. Про своє друге заміжжя жінка говорить:
— Сьогодні, коли у мене є мій Андрій, запевню усіх: «У будь-якому віці, при будь-якій комплекції можна бути щасливою жінкою»…Треба шукати свою половинку. Коли ми з Миколкою бували в соборі на службі, то я чула, що й він просив, звертаючись до Всевишнього: «Дай нам тата, аби мамі було легше жити!» І ми вимолили: мені — люблячого чоловіка, йому — ​турботливого батька.