Курси НБУ $ 39.00 € 42.16
Казали: «Потрібна пересадка серця — ​їдь до Америки», а нове подарували у Ковелі!

26 лютого 2021 року, коли у Ковельському МТМО йому зробили операцію з трансплантації серця, Микола Мартинюк вважає своїм другим днем народження.

Фото Наталії МИХАЙЛЮК.

Казали: «Потрібна пересадка серця — ​їдь до Америки», а нове подарували у Ковелі!

...менш як за 30 кілометрів від рідного Сомина

«Такий був жаль за донором, що горло перехопило, тож не зміг навіть подякувати…»

З вигляду й не скажеш, що Миколі Івановичу 69. Підтягнутий, спортивної статури. Кардіолог Ковельського МТМО Ольга Олександрівна Танська, яка з серпня минулого року готувала пацієнта до трансплантації, стверджує, що при цьому брали до уваги не вікові параметри, а стан внутрішніх органів чоловіка. Обстежили, пересвідчилися, що в організму ще великі резерви, і вирішили дати хворому шанс на життя.

— Я замолоду справді спорт любив, у волейбол грав із хлопцями у колгоспній команді, на змагання їздив. Був токарем. І на роботі треба наробитися, і вдома мав пару коней, три корови, корми вручну заготовляв, поки на техніку стягнулися. Виходив колись із косою — ​і втоми не чув. Це тепер мені не дають удома ні за що братися, — ​розповідає Микола Іванович. — ​Ще ж і пів року не минуло після операції.

Генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер задоволений станом здоров’я особливого пацієнта —  Миколи Мартинюка з Сомина.
Генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер задоволений станом здоров’я особливого пацієнта — Миколи Мартинюка з Сомина.

 Коли дало збій його серце, сказати важко. Можливо, смертельний карб залишився після того, як підлітком загинув син, може, далися взнаки чималі фізичні навантаження. Все почалося з надокучливого кашлю. Врешті-решт дружина змусила піти у Луківську тублікарню, де тоді працювала. Виявилося, що легені здорові, а от із серцем — ​біда. Скерували до обласної клінічної лікарні, але й там були безсилі допомогти, стан погіршувався. Чоловікові довелося оформляти групу інвалідності й ждати присуду долі. Діагноз «дилятаційна кардіоміопатія» означав, що серце уже не могло перекачувати кров, було збільшене в кілька разів. Із допомогою препаратів штучно знижували артеріальний тиск, аби воно хоча б якось працювало.

На щастя Миколи Мартинюка, генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер запросив на роботу у райлікарню столичних спеціалістів — подружжя Танських. Володимир Георгійович — ​відомий кардіохірург, який 26 разів брав участь в операціях із пересадки серця в Білорусі, куди скеровували пацієнтів із України. Ольга Олександрівна — ​авторитетний кардіолог. Саме до неї й привезли ледь живого жителя села Сомин, що на Турійщині, який задихався і якого вже три доби мучила безперестанна гикавка. Стан хворого стабілізували, але стало зрозуміло, що єдиним порятунком для нього є пересадка серця.

Цей випадок особливий тим, що в нас було проведено не просто трансплантацію, а весь комплекс підготовки хворого до операції та реабілітації після неї.

— Цей випадок особливий тим, що в нас було проведено не просто трансплантацію, а весь комплекс підготовки хворого до операції та реабілітації після неї. Пацієнта не було потреби кудись перевозити, всю необхідну допомогу надали наші спеціалісти на місці, — ​гордиться своїм колективом Валентин Вітер.

— А це багато значить, як близькі можуть щодня тебе провідати, коли почуваєшся, як вдома. А тепер щотижня навідуюся в лікарню, здаю аналізи, кардіологи обстежують, коригують призначення. До Києва не наїздився б. Дуже вдячний усім, хто мене рятував. Насамперед, звичайно, родичам тієї людини, чиє серце тепер б’ється в моїх грудях, а також лікарям, медсестричкам, — ​ховає скупу чоловічу сльозу Микола Іванович. — ​Коли після операції прийшов до тями, хтось спитав, що я відчуваю. А у мене такий був жаль за донором, що горло перехопило, тож не зміг навіть подякувати…

Добре, що підставила плече Луківська громада

Додала оптимізму Миколі Мартинюку й ще одна зустріч у Ковельській райлікарні. Того дня на обстеження до Володимира Танського приїхав його пацієнт, який переніс операцію з пересадки серця у білоруській клініці ще у 2012 році.

— Живу як абсолютно здорова людина. Ліки від відторгнення, звичайно, приймаю, але їх тепер менше, як було спочатку. Боротися за життя прийшлося серйозно, у «послужному списку» 6 кардіохірургічних операцій, жив і зі штучним серцем, чекаючи пересадки донорського органа. А тепер ось уже майже 9 літ після трансплантації «мотор» працює без перебоїв, — ​ділився досвідом із волинським побратимом по біді Ярослав Васильович Тимощук із Рівного.

Схожу історію міг би розповісти кожен із пацієнтів кардіохірурга Танського, яким він допоміг одержати нове серце. Восьмеро з них нещодавно приїжджали з різних областей на консультації до ковельських лікарів. Люди завдяки трансплантації повноцінно живуть, працюють, виховують дітей і онуків. Тож і Микола Мартинюк, який під час розмови не випускав із рук чималеньку торбину з таблетками, сподівається, що все буде гаразд.

І волинянин Микола Мартинюк, і рівнянин Ярослав Тимощук  дякують Богу, що послав їм таких чудових лікарів як Володимир  та Ольга Танські.
І волинянин Микола Мартинюк, і рівнянин Ярослав Тимощук дякують Богу, що послав їм таких чудових лікарів як Володимир та Ольга Танські.

 — Може, з часом вирішиться проблема забезпечення ліками, які треба приймати першого року після пересадки майже щогодини. Зараз більшість препаратів доводиться купувати. Наших з дружиною пенсій не вистачає навіть на третину того, що призначають лікарі. Добре, що підставила плече рідна Луківська громада: щомісяця мені виділяють грошову допомогу, за що щиро дякую землякам.

— Та ми завжди намагаємося не залишати людей у біді. А тут, можна сказати, історична подія — ​нашому жителю пересадили серце у найближчій до нас Ковельській лікарні, — ​каже Луківський селищний голова Анатолій Климук.

Справді, якщо раніше для трансплантації столичні кардіохірурги доставляли до Ковеля «чужих» реципієнтів, то в лютому цього року рішення, кому віддати донорське серце, приймали місцеві спеціалісти.

«44-річна донорка, яка померла від інсульту, подарувала життя чотирьом людям, яким змогли пересадити нирки, серце і печінку, — ​писали чи не всі українські видання. — ​Лікарі Ковельського МТМО разом з бригадою Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова вкотре довели, що вони вміють працювати не гірше, ніж у закордонних клініках.

Щоб столичні спеціалісти вчасно дісталися до Ковеля, задіяли Державну службу з надзвичайних ситуацій та Національну поліцію».

Поцікавилася, чи можна було обійтися власними силами, й почула:

— Думаю, справилися б. Зрештою, сама операція не є надто складною. Більше зусиль вимагає організаційна складова, підготовка до пересадки, подальша реабілітація. І дуже важливо, щоб Національна служба здоров’я фінансувала весь комплекс послуг з проведення трансплантації окремим пакетом. Тоді й можна буде поставити цю роботу «на потік».

«Ні характер у тата не змінився, ні вдача»

Ну, а Микола Мартинюк, одержавши настанови лікарів, поспішав додому. Біля лікарні його чекав із автомобілем син, який уже кілька років «працює» особистим водієм — ​у перші місяці після операції доводилося курсувати до Ковеля двічі на тиждень. Тепер — ​щопонеділка. Та Юрій вбачає у цьому свій обов’язок. Дарма, що жнива і простоює комбайн, й іншої роботи в молодого господаря не бракує, турбота про батька — ​на першому місці.

— У тому, що я живу, велика заслуга моєї родини. З дружиною Галиною побралися у 1972 році, скоро буде пів віку, як ми разом. Виростили хороших дітей, діждалися внуків. Як мене притиснула хвороба, то я відчув силу родинної підтримки. Все, що заощадили, віддали на ліки. Дочка з Горохівщини як на крилах прилетіла, щодня провідувала. Син із невісткою вдома не дають навіть за найлегшу роботу взятися, хоча вже й не турбує нічого. Правда, Ольга Олександрівна попереджала, що нове серце не болітиме навіть тоді, коли станеться інфаркт, тому й мушу берегтися, — ​каже чоловік.

Ускладнило ситуацію і те, що ПЛР-тест на виявлення коронавірусної інфекції в особливого пацієнта кардіологів був позитивним. І хоч хвороба пройшла майже безсимптомно, стан здоров’я Миколи Івановича вимагав підвищеного контролю.

— Часом запитують, чи не змінився у батька характер, його звички. Нам лікарі не казали, чиє серце пересадили, але ж у невеликому місті чи селі важко зберегти це у таємниці. Такі операції роблять не так часто. Тому дехто й цікавиться, може, стає людина інакшою, як була. Ми такого не помітили. Ні характер у тата не змінився, ні вдача. Нудиться без роботи, бо все життя звик працювати, також любить рибалити і збирати гриби. Завжди може нам допомогти порадою, підкаже, як бути в тій чи іншій ситуації, а це — ​багато значить, — ​розповідав Мартинюк-молодший, поки батько зайшов до аптеки.

Гріх не порадіти за Миколу Івановича, за його рятівників-лікарів, завдяки яким відродження трансплантології в Україні почалося саме на Волині.

Читайте також: На Рівненщині водія BMW в авто затисла маршрутка (Фото).


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel