Буває таке, що і дитині вранці хочеться спокою.
Колонка мами: чи варто звертати увагу на те, що ваше дитя «совеня» або «жайворонок»
— Доброго ранку! Сину-у-у, доброго ранку! — Ну, мам, ти ж знаєш. — Знаю і все ще сподіваюся
Моєму середульшому 20 літ. Ранок — то не його стихія, тож моє бадьоре звертання зазвичай відгуку не має. Я не серджуся і не ображаюся, бо за роки співжиття навчилася сприймати його ранкову похмурість як кумедну закономірність. Правда, й далі продовжую напівжартома «штурхати» його привітанням. Тим часом пригадую, як стримувалася з усіх сил, ведучи цього колись вередливого крикуна в дитсадок (хоча іноді таки «злітала з гальм»).
Десь років сімнадцять тому прокидання для цієї моєї дитини було рівноцінне катуванню. Про те, що малюк з 4-го поверху йде у садочок, знали усі сусіди й подорожні: малий обурено ревів ранками щобудня. Демонстрував своє «фе» всю дорогу, й ніякі прийоми перемикання уваги, жодні обіцянки й погрози не допомагали. Саме з ним почала збирати усю інформацію про теорію «сов і жайворонків», за якою перші сонні вранці й бадьорі до пізньої ночі, а другі активні на початку дня й абсолютно не працездатні ввечері.
Розвиднилося через десяток років: одного ранку моє «совеня», уже підліток, попросило мене старатися нічого не повідомляти йому о цій порі, не розпитувати, а тим більше — не вимагати приймати жодних рішень. «Мам, ранок — це не мій час. Я встаю, але після цього ще прокидаюся годину. Зараз мене все бісить», — він таки доріс до моменту, коли зумів «одягти» в слова свій стан і дати шанс батькам хоч надалі спробувати пристосуватися до його такої незвичайності.
Певно, що не кожна дитина є аж такою радикальною совою. (Принаймні мої наступні двоє з прокиданням біди не мали.) А тут ще подруга, яка виїхала до Фінляндії й опановує фінську мову, поділилася відкриттям про поняття у тій країні, яких немає у нас. У фінів є спеціальні слова, якими характеризують людей, що завжди прокидаються роздратованими або ж радісними. Якісь, умовно кажучи у «пташиному» вимірі, ще шпаки і синички. Промайнула думка: «Це ж геть про мого сина!».
Істина в тому, що розуміння дарує інший рівень спілкування.
Якщо це знати, враховувати, то точно взаємини з дітьми стануть простішими. Це, звісно, коли бачити в них особистості, а не зашмаркану шпану, яка мало що розуміє в цьому житті й тільки те й робить, що б’є байдики… Істина в тому, що розуміння дарує інший рівень спілкування. Відтак той, кого виховують з увагою, повагою, будує свої стосунки з іншими на таких же цінностях.
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
Читайте також:Один поперед одним. Колонка Оксани Коваленко
