У полоні сепаратистів в Олександра вимагали відрізати козацький чуб – не дався тоді. Тепер путінські карателі пустили в нього кулі...
З однією ногою і однією рукою воював за Україну. Рашисти цього не пробачили – розстріляли
На Луганщині в селищі Борівське окупанти вбили героя «Цікавої газети на вихідні» Олександра Кононова, про якого ми писали у березні 2019 року
Він мав інвалідність першої групи – внаслідок травми на металовиробництві майже 20 літ тому втратив праву руку і ліву ногу.
Від початку російсько-української війни у 2014 році допомагав українським добровольцям: своїм автомобілем возив їм харчі, а часом і доставляв бійців на позиції. Разом із дружиною потрапив до рук «ополчєнців», 98 днів провів у полоні.
Після визволення заснував власний бізнес – «Сири Санича», яким займався спочатку на Житомирщині, потім на Черкащині. Згодом повернувся на рідну Луганщину.
«Сані більше немає. Пережити окупацію, полон, нове вторгнення і бути застреленим у власному будинку просто у візочку. Тварюки. Спи, братику. Ти дуже крутий. Ти справжній Українець Донбасу. Мордор маст дай («Мордор має померти». – Ред.)», — написав про загиблого журналіст Руслан Горовий.
Фрагменти з публікації «Герой з однією ногою і однією рукою здаватися не збирається!» («Цікава газета на вихідні» за березень 2019 року):
– Коли в Сєверодонецьку почалася «ЛНРія», там одночасно з’явилися незрозумілі люди і раптово зникла влада, — Олександр згадує про події тих часів. — Спочатку була ідентифікація того, чим для мене є Україна. Фактично все моє оточення і знайомі підтримали «ЛНР». Я їх називаю «люди, яких убив телевізор»…
* * *
– Війна забрала у мене 80% людей, яких я вважав рідними і близькими, – їх інформаційною кулею вдарило в голову, і вони захворіли «рускім міром», – зізнається переселенець. – 47 років свого життя я жив у країні, яка мені була абсолютно байдужа…
* * *
– Ми з Вікторією відвезли на передову свої холодильник та телевізор, продали всі коштовності й навіть вінчальні обручки, щоб купити бронежилети, — говорить луганчанин. — Допомагали «Айдару», 128-й і 30-й бригадам.
Липневого дня 2014 року автівку Олександра зупинили бойовики. Зазирнули всередину і побачили там ліки, два українські прапори, бронежилети, два телефони, фотоапарат.
– Сепаратисти комусь зателефонували, і приїхав чоловік, який назвався фахівцем по роботі з полоненими. Він сказав: «Я можу зробити з тобою що завгодно». Витяг пістолет, приставив його до мого лоба і натиснув на гачок. Але пістолет був незаряджений… – згадує Олександр. – Посміхнувшись, бойовик дістав із кишені обойму, перезарядив і знову вистрелив, але куля просвистіла повз вухо. Потім було ще кілька пострілів, один із яких мене зачепив. За цим дружину посадили на якийсь ящик, надягнули їй пакет на голову і почали душити. Мене били і змушували на це дивитися.
* * *
– … Я не розумію людей, які кажуть, що немає роботи і не знають, куди спрямувати свої зусилля. Мені сьогодні не вистачає приблизно 999 рук і ніг, і для кожної з них я знайшов би роботу, – не розчаровується Олександр. – Я давно зрозумів, що з руками та ногами можна бути калікою, якщо чогось не вистачає в голові. А можна і з однією рукою та ногою залишатися повноцінною людиною. Правильно писав Козьма Прутков: «Хочеш бути щасливим – будь ним!».
Василина СМЕТАНА.
Читайте також у нас: «Ціна свободи: У боях з орками загинула військова медик, мати 12 дітей (Фото)».
