Курси НБУ $ 29.25 € 30.11
Та, котра поки не стала невісткою, чекає…

«Христинкою-намистинкою називав її Володя. Найкращий у світі. Її коханий».

Фото із сайту depo.ua.

Та, котра поки не стала невісткою, чекає…

Вона часто приходить у невеличку кав’ярню. Сідає за столиком біля вікна. Замовляє горнятко кави…

Кава стигне. А вона дивиться у вікно, навіть не пригубивши ароматний напій. Потім встає і йде. Наступного дня або через день приходить знову…

— Вам не подобається наш напій? — ​якось запитав офіціант.

Вона спробувала усміхнутися:

— У вас найсмачніша кава.

Але знову горня залишилося повним…

Офіціанти звикли до цієї дивачки.

Вдома відчиняє шафу, дивиться на весільну сукню, розшиту маками, блаватами та волошками. І на вишиту чоловічу сорочку, й дає волю сльозам. Христинкою-намистинкою називав її Володя. Найкращий у світі. Її коханий. Її наречений. Мати втішає:

— Не годиться, доню, так побиватися. Повернеться Володя. Одружитесь. Буде у вас щастя, а в мене внуки.

Христина киває головою. А в телевізорі такі страшні картини. Війна…

…Дівчина працювала вихователькою в дитячому садку. Тепер там живуть переселенці. Вона ж волонтерить. Щодня чує історії, які ранять серце. Діти переселенців сполохані. Тут також виють сирени.

Христина пригадує своїх вихованців. Де вони зараз? Хтось залишився в місті. А хтось подався від війни за кордон. Чи всі повернуться?..

…Минулорічного літнього дня Христину наздогнала гроза. Не добігла до зупинки. А ось рятівна кав’ярня. Їй пощастило — ​були вільні столики. Через якусь мить негода припровадила сюди чимало люду.

Високий міцний хлопець окинув поглядом зал. Усе зайнято. Вільне місце було за одним лише столиком на двох. Там сиділа дівчина. Чомусь він подумав, що вона нікого не чекає. Підійшов, запитав, чи можна присісти. Дівчина мило усміхнулася:

— Так, будь ласка.

Їй принесли каву. Він також замовив собі горнятко ароматного напою. І тістечка. На обличчі дівчини промайнула іронія. Здогадався: через смаколики.

— Я солодощі люблю. Маю такий гріх, — ​пожартував.

У цього здорованя був приємний голос.

Блискавиці краяли небо. Гроза витанцьовувала з вітром на порожніх вулицях. З вікна потягнуло прохолодою.

— Мене звати Володимиром. Для вас — ​Володею.

— Христина.

— Пригощайтеся, Хрис-

тино, тістечками. Поки закінчиться дощ, зголоднієте.

Вона не дуже любила солодощі. Хіба що терпкий чорний шоколад, який солодким не назвеш. Але від тістечка не відмовилася.

Гроза майже вщухла. Лише падали поодинокі важкі краплі, що заблукали між розірваними хмарами. Відвідувачі почали залишати кав’ярню.

— Мені пора. Дякую, що пригостили, — ​мовила Христина. — ​Гарного вечора.

— І мені пора, — ​відповів хлопець.

На порозі кав’ярні Христина розчаровано дивилася на свої босоніжки, які мама називала «три пасочки». Довкола стільки води.

І раптом… Вона не встигла й зойкнути від несподіванки. Хлопець, наче пір’їнку, взяв її на руки і поніс через потоки води. Колись так носив її тато. На жаль, уже покійний. Тато був міцним і найкращим у світі. Христя його так любила. Тата не стало, коли вона була третьокласницею.

— Я буду твоїм ангелом, — ​сказав перед тим, як відлетіти на Небо.

— Я хочу, щоб ти був тут, з нами, — ​плакала доня.

Після цього вона малювала тата-ангела. У неї багато таких дитячих малюнків…

Христина зашарілася, аж зажмурилася. А подумки хотіла, аби дорога до зупинки була довгою-довгою…

Він обережно поставив її на землю. Подякувала. Виявилося, їм по дорозі. Одним тролейбусом їхали. Вона жила трошки ближче, він — ​далі.

— Це не випадковість, — ​чи то всерйоз, чи жартома сказав хлопець. — ​Мусимо зустрітися ще. Ви не проти?

Вона була не проти.

Володя — ​військовий. Служив у частині в їхньому місті. У нього була дівчина. Але мама, яка працювала за кордоном, забрала доньку до себе. Сподівався, що кохана повернеться. Не повернулась…

На порозі кав’ярні Христина розчаровано дивилася на свої босоніжки, які мама називала «три пасочки». Довкола стільки води. І раптом… Вона не встигла й зойкнути від несподіванки. Хлопець, наче пір’їнку, узяв її на руки і поніс через потоки води.

А в Христини не було серйозних стосунків. Зустрічалася з Валеркою, колишнім однокласником. Він підтрунював над її роботою. Не розумів, як вона може терпіти галасливу дітлашню. Дівчина з ним попрощалася.

…Коли Христина вперше запросила Володимира додому, мати сказала:

— Він схожий на нашого тата. Добрий…

Їхні зустрічі нагадували маленькі пригоди. Це все витівки кохання. Згодом Володя запропонував Христині руку та серце. Весілля хотіли відгуляти навесні — ​тоді багато сонця й цвіту. Якими щасливими вони були!

Мама й бабуся розшили Христинину весільну сукню квітами. І вишили сорочку для нареченого…

— Не плач, Христинко-намистинко. Мушу захищати тебе, наших матерів та землю від ворога. Обіцяю повернутися живим і здоровим. Ти ж дочекаєшся?

Вона проклинала війну і просила захисту в батька:

— Тату, таточку, ангеле мій, бережи Володю. Ми молимось за нього та всіх хлопців тут, на землі, а ти молися на небі. Ти ближче до Бога…

Дівчина часто забігає до Володиних батьків. Його тата прихопило серце.

— Але не кажи про це Володі, якщо подзвонить тобі, — ​просить Христину хлопцева матір. — ​Нам тут легше, ніж їм у тому пеклі. Тато курити почав. А йому не можна. Не слухає ні лікарів, ні мене.

Та, котра поки що не стала невісткою, і та, яка ще не стала свекрухою, обіймаються на прощання і мовчать. Стримують одна перед одною сльози…

…Уже декілька днів нічого не чути від Володі. Дівоче серце то завмирає, то шалено б’ється.

Дорогою додому Христина зустріла свою вихованку Ілонку з мамою.

— Мій тато на війні, — ​сказало дівчатко. — ​Він герой…

В очах молодої жінки зблиснули сльози.

…Колись у кав’ярні грала музика й було гамірно. Тепер тут розмовляють притишено. Мир у тиловому місті схожий на тендітне горнятко, яке обережно ставить перед Христиною офіціант.

А в місто прилетіла перша весняна гроза. Вітер жбурляв у вікно жмені дощу. Христина усміхнулася й пригубила каву…

Ольга ЧОРНА

Читайте також: Історія до сліз: Кохана подала йому руку…

Telegram Channel