Курси НБУ $ 36.57 € 37.38
Переселенка з Луганщини розповіла, як це — ​за тисячі кілометрів навчати своїх учнів?

За короткий проміжок часу для східнячки Олени Ярини (зліва) волинянка Наталія Ільницька стала близькою людиною.

Фото з архіву Олени ЯРИНИ.

Переселенка з Луганщини розповіла, як це — ​за тисячі кілометрів навчати своїх учнів?

Директорка Врубівського ліцею Попаснянської територіальної громади Олена Ярина, яка вимушено переїхала в Нововолинськ, — ​про школу, своїх колег і те, як вони почуваються у різних куточках України, куди закинула війна

«Таке рідне і красиве місто окупанти майже зрівняли із землею…»

— 17 лютого — ​день, який став для нас передвісником повномасштабного вторгнення росії. Десь в обідню пору на подвір’я нашої школи прилетів снаряд: вікна й двері були густо посічені осколками. На футбольному полі стадіону утворилася велика вирва, — ​згадує Олена Валеріївна. — ​Щастя, що не влучив у саме приміщення, де якраз навчалися 37 школяриків молодших класів і працювали 16 вчителів та обслуговуючий персонал. Усі моментально вибігли в коридор і лягли долілиць на підлогу. Це була перша «ластівка».

Через кілька днів рашисти обстріляли місцевий газопровід, приватні будинки. Але й тоді ще це розцінювали як провокацію й не вірили, що «брати» наважаться реалізувати свій жахливий план. А 24-го, коли почали бомбити Харків, — ​здригнулися. 3 березня під нищівний вогонь рашистів потрапило й місто Попасна…

Пані Олена розповідає, ледь стримуючи сльози. Каже, не віриться, що його, таке рідне й красиве, окупанти майже зрівняли із землею…

Після 17 лютого ліцей перейшов повністю на дистанційне навчання, а з 28 лютого навчальний процес було призупинено. Але директорка щодня ходила в школу, доглядала за квітами, роздавала гуманітарку місцевим мешканцям. Але коли вже над головою безперестанку почали літати зловісні ракети — ​вирішила виїхати.

 Пані Олена каже, що вони з великим душевним болем сприймають інформацію, яка надходить з Луганщини й, зокрема, з їхньої рідної Врубівки й сусідніх сіл. Там зараз точаться запеклі бої.

На Волинь вирушила з чоловіком, дочкою Ольгою, теж вчителькою, і її чоловіком. Залишили все: два будинки, автомобіль, речі… Живність роздали односельчанам, які не планували нікуди з дому вирушати. Пані Олена каже, що вони з великим душевним болем сприймають інформацію, яка надходить з Луганщини й, зокрема, з їхньої рідної Врубівки й сусідніх сіл. Там зараз точаться запеклі бої.

«Хоч війна, але діти повинні вчитися»

Пані Олена — ​українка, але народилася в Казахстані, куди виїхали на роботу батьки. Там навчалася, вийшла заміж. Коли в 1991 році розвалився союз, вирішили переїхати в Україну, де жила родина чоловіка. У 1998-му Олена Валеріївна почала працювати вчителем хімії і біології у Врубівській ЗОШ І–ІІІ ступенів. У 2014-му її призначили директоркою.

— Непрості, але цікаві були часи, — ​розповідає. — ​Тоді Попасну, а це кілька кілометрів від нас, 14 разів обстрілювали. Наступні роки були дещо спокійніші. Ми мали можливість писати різні проєкти, брати участь у конкурсах, тим самим покращуючи матеріально-технічний стан школи. У 2021 році отримали статус ліцею. І тут — ​клята війна… Більшість педагогів навчального закладу виїхали хто куди. Але всі переймалися, що коїться на Луганщині, разом з усіма молилися за тих, хто залишився там і хто захищає їхню рідну землю. А потім почали думати, як відновити освітній процес.

— Ще в квітні ми всі вийшли на контакт. Зібрали інформацію, де перебувають наші вчителі й учні. Це — ​Вінниця, Київ, Тернопіль, Львів та інші куточки України. Почали працювати дистанційно через систему Мeet на смартфонах, — ​іскорки радості промайнули в очах моєї співрозмовниці. — ​Налагодили чіткий зв’язок із групою наших школярів, які після 17 лютого потрапили на Закарпаття.

Останні новини: 

Олена Валеріївна тішиться, що встигли зареєструвати своїх одинадцятикласників на ЗНО та замовити всі документи випускникам.

Директорка з великою вдячністю розповідає про гостинність, доброзичливість та уважне ставлення до них, переселенців, у Нововолинську. Їм вдалося швидко вирішити побутові питання, а також оперативно підготувати всі необхідні документи по ліцею, що дало змогу швидко отримати зарплату їхнім працівникам.

«Ніколи не розуміла тих людей, які дивилися в бік росії»

У 2015 році, хоч і не було поблизу активних бойових дій, але їхня теперішня територіальна громада добряче постраждала. На допомогу прийшли волонтери та військові. Вони були поряд і тоді, коли напередодні Дня Незалежності 2018 року о 5.10 ворожий снаряд влучив у приватний будинок у Врубівці й загинув 35-літній батько двох дітей…

— За попередні роки в частини мешканців стався злам у свідомості — ​вони «повернулися» до України, — ​каже жінка. — ​Бо побачили щирі, благородні наміри українських солдатів. Ті люди, в яких, попри все, переважали проросійські настрої, ще тоді виїхали з нашої території. Всі наші педагоги — ​справжні патріоти. Навіть перебуваючи далеко, вони намагаються психологічно підтримувати учнів і їхніх батьків.

Пані Олена з великою повагою говорила про трьох своїх вчителів — ​фізкультури, праці та початкових класів, які залишилися у селі. З тривогою у голосі згадала Михайла Панкова, який викладав у них історію, а потім займався евакуацією людей шкільним автобусом з Попасної до Бахмута. Вони потрапили під обстріл. На жаль, стало відомо, що він потрапив у полон.

Хвилюючі спогади моєї співрозмовниці час від часу доповнював волонтер Олександр Ільницький. Він, демонструючи фото та відеоматеріали, розповідав про візити у Врубівську та інші школи Луганщини.
Саме завдяки йому, а також його колезі Валерію Курстаку, Олена Ярина потрапила в Нововолинськ, де їй створили всі необхідні умови для роботи дистанційно. Переселенка щиро дякує Олександру та Наталії Ільницьким за допомогу. Вона з захопленням розповіла, як її школярі брали участь у конкурсі дитячих малюнків «Я і супер-Україна», у грі «Подаруймо мамі радість», ініціатором і організатором яких був саме Олександр Ільницький. А також про вікторини та футбольні турніри, до яких залучалися учні Заходу, Сходу й навіть Польщі, а відзнаки вручали переможцям військові. Й каже, що ніколи не розуміла й не розуміє тих людей, які дивилися в бік росії. Як можна бути зрадником країни, в якій живеш?

Усі новини російсько-української війни – тут.

*Публікація створена за сприяння 
Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Telegram Channel