Курси НБУ $ 36.57 € 37.38
«Коли складаю «волинський» сухпайок, мені легшає»

Волонтерка закликає усіх, хто може, допомагати продуктами чи коштами для наших воїнів.

Фото з архіву пані Тетяни.

«Коли складаю «волинський» сухпайок, мені легшає»

Серед тих, хто в Луцьку добирає продукти у «добову» коробку для бійців ЗСУ, — ​мешканка Голої Пристані, райцентру на Херсонщині. У волонтерській організації вона відтоді, як приїхала в наш край

Тетяна вимушено евакуювалася на Волинь разом з онуком та його сім’єю 12 квітня. Тоді «здолали» 9 блокпостів окупантів, терпіли, як рашисти порпалися у їхніх валізах і ретельно аналізували, що в телефонах (нічого не знайшли, бо херсонці усе заздалегідь «почистили»). Жінка згадує: «Як побачила перший український блокпост, то аж заплакала від радості й полегшення». А покидати домівку мусили, бо хвилювалися за вагітну невістку. Вдома на господарстві залишився чоловік, його мама, брати, сестра, племінники. І там — ​окупанти, що нишпорять по будинках у пошуках українських військових або патріотів… (Власне, з цих міркувань не називаємо й прізвища жінки.)

За ці два місяці, що тут допомагаю, склали 6 тисяч пайків, а загалом – 13 тисяч! 

У Голій Пристані побачили рашистів у перший же день війни. Варвари заблудилися через декомунізацію. «Їздили повз наше місто туди-сюди, — ​сумовито усміхається пані Тетяна, — ​шукали Цюрупинськ, але тому містечку ще раніше повернули колишню назву Олешки, то вони ніяк не могли зрозуміти цього! Майже добу отак моталися. Куди не повернуть — ​а воно скрізь Олешки. Вони ж знали, що через той Цюрупинськ веде дорога з Криму на Херсон, а тут він зник. І страшно, і смішно. Тоді казала чоловікові, що мусимо щось робити — ​хоч якісь коктейлі! Ми ж не сиділи, склавши руки: й на мітинги виходили під нашими прапорами, а ті їздили навколо…».

 

Волею долі пані Тетяна із сім’єю опинилася на Заході України: була можливість їхати до дочки в Італію, але вирішили триматися поближче до рідного дому й сконтактували зі знайомою в Луцьку. Згадує, що, як тільки почула пропозицію допомагати волонтерам «на пайках» — ​не вагалася ні секунди. Через 4 дні після приїзду вже була на робочому місці: «Я із задоволенням ходжу сюди з перших днів! Усе роблю, що треба! Люди чи й фірми дають гроші, а ми закуповуємо продукти й усе пакуємо в добові коробочки. Ставлю м’ясну й рибну консерви, чорний шоколад, якесь печиво, сушку з медом й вівсяними пластівцями — ​таке енергетичне… За ці два місяці, що тут допомагаю, склали 6 тисяч пайків, а загалом — ​13 тисяч! Їх везуть бійцям на Харків, Миколаїв, на Луганськ. Приємно, що і я до такого причетна».

Жінка з гордістю розповідає, що «волинський» сухпайок тепер знають скрізь і що про цей зручний винахід для бійця та про них, волонтерів, навіть знімали «кіно»… Для Тетяни ця справа — ​справжній порятунок від важких думок. Ділиться емоціями: коли працює — ​почувається значно легше. «Так це ж у хаті можна збожеволіти: постійно хвилюєшся, аж голова тріщить. Скажу, що як сидиш і думаєш тільки про війну — ​будуть проблеми!» — ​наголошує. Тож пенсіонерка волонтерить, тішиться онучкою і планує, як буде повертатися додому. Зітхає, що навряд чи вийде до нового року, бо треба, щоб після Херсона визволили і Голу Пристань, яка розташована геть збоку від обласного центру. А ще ж місцеве підприємство «Сандора» висадило помідори, то хочеться, аби з них таки вийшла добра паста для українців… У ході розмови жінка ще згадує, що в них на Херсонщині, як і на Волині, люди мають свої городи, дуже працьовиті і люблять свою державу, як істинні українці, а не невідь-хто, як фантазують собі рашисти. n

*Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Олена КАЛЕНЮК

Читайте також: Добрий лікар із Харкова уміє зцілювати словами в Берестечку.

Telegram Channel