«Живу одна, як перст, а дуже б хотілося з кимось спілкуватися»

Мій лист може здатися вам дивним, але, будь ласка, зрозумійте мене і поставтеся до нього серйозно.

Зараз війна, усім людям велике горе.

Зараз війна, усім людям велике горе. Більшість ваших читачів, напевно, мають рідню, а значить, підтримку і розуміння. Я ж сирота, живу одна, як перст, на білому світі. Не маю до кого слова сказати. А дуже б хотілося з кимось спілкуватися. То я й подумала: можливо, є десь люди, які опинилися в схожій ситуації? Бо ж українці повинні підтримувати одне одного в такій страшній біді. Маю надію на вашу газету і щиро прошу: допоможіть мені знайти душевну радість.

Людмила ЗИМА,
смт Полянка Баранівського 
району Житомирської області.

Читайте також: «В урологічному відділенні обласної лікарні до хворих ставляться, як до рідних»