Курси НБУ $ 36.57 € 37.42
120 волинських шахтарів взяли в руки зброю

Голова Спілки шахтарів-інвалідів праці Волині Віталій Онисько (праворуч) і голова первинної профспілкової організації шахти №9 Тарас Біляк перед відправкою вантажу на Схід.

Фото з архіву Романа ЮЗЕФОВИЧА.

120 волинських шахтарів взяли в руки зброю

Група профспілкових активістів спільно з головою Волинського теркому працівників вугільної промисловості Романом Юзефовичем з перших днів війни зуміли налагодити системну допомогу ЗСУ, потерпілим регіонам та малозабезпеченим мешканцям шахтарського міста

«Майже щотижня відправляємо найнеобхідніше на передову»

— Війна всіх застала зненацька. У розгубленості кинулися спочатку записуватися в тероборону, — ​розповів керівник шахтарських профспілок Роман Юзефович. — ​Деякий час брали участь у патрулюванні міста…

Ще на початку березня вийшли на зв’язок із засновником благодійного фонду «Сучасна Україна» Володимиром Гавришем, уродженцем Нововолинська. Ця організація отримувала солідну підтримку з-за кордону, а наше місто стало одним із координаційних центрів її розподілу.

Наші активісти стараються бути там, куди кличуть вчорашні шахтарі.

— Першим вагомим кроком стали три легкові авто, які Тарас Біляк із колегами «пригнав» із Польші й відразу відправив для бійців на Схід. Тоді зробити це було непросто, діяли на свій розсуд і ризик. Потім уже побачили, що маршрути хоч небезпечні, але такі, якими можна добиратися, попередньо домовившись із військовими. П’ять «швидких» наша волонтерська команда доставила в Київ, Харків, Одесу, — ​пригадав пан Роман. — ​Згодом «пішла» гуманітарна допомога з продуктами харчування, одягом, засобами гігієни й іншим необхідним на Харків, Суми, Чернігів, Миколаїв. 

Доставляли залізничним транспортом, бувало, що шахтарі самі супроводжували цей вантаж, а часто й власними авто, завантаженими вщерть, вирушали в дорогу. Такі поїздки стали майже щотижневими. І під час розмови Роман Юзефович мусив переключатися на іншу «лінію», аби вияснити, як їхні «хлопці» добираються зі Сходу (Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ), попередньо повернувшись із Миколаївщини.

 

— Якщо спочатку, — ​каже пан Роман, — ​наші поїздки з допомогою були загальними, то тепер стали адресними. Отримавши інформацію про те, чим ми займаємося, почали дзвонити наші колеги, які замість вугільної лави нині перебувають на фронті.

«Довелося рятувати і картини харківського художника Романа Мініна»

— Отож, наші активісти стараються бути там, куди кличуть вчорашні шахтарі, — ​продовжив профспілковий лідер. — ​Веземо зараз одяг, засоби гігієни. Просять бійці сухі пайки, які виготовляють на одному з підприємств Нововолинська, енергетичні батончики, солодощі. Налагодили співпрацю з БФ «Карітас Волинь», багатьма волонтерами міста, району, області.

Відчутну підтримку надають адміністрація та трудовий колектив ДП «Волиньвугілля» та інших виробничих підрозділів — ​і пальним, особливо в час його дефіциту, і власними коштами. Так, збираємо гроші на придбання тепловізора колишньому шахтареві Святославу Бабаніну. До речі, загалом в армії служать більше 120 працівників вугільної галузі Волині, 65 із яких ще зовсім недавно рубали вугілля на «Бужанській».

— Це в основному солдати з 14-ї ОМБ? — ​запитую.

— Не тільки. Вони розкидані по різних підрозділах, тому й намагаємося їхати туди, де вони перебувають.

Голова теркому пригадав, як вони виконували й «культурну» місію. Під час однієї поїздки довелося вивозити в безпечне місце картини харківського художника і скульптора Романа Мініна, який спеціалізується на шахтарській тематиці.

Поцікавилася, чим відрізняються волонтерські поїздки на початку війни і тепер. Перші місяці вони були приправлені великими емоціями, в тому числі негативними. Зараз все систематизували, напрацювали схеми роботи — ​куди, кому і що потрібно. Запити змінилися. Тепер, слава Богу, обмундирування й інші, найбільш необхідні речі, в наших захисників є — ​більше просять кондитерські вироби й буває у дефіциті звичайний одяг, вода для пиття і побутових потреб. Веземо шкарпетки, шорти, капці, турнікети, придбані за добровільні пожертви людей, а також з вантажів закордонної гуманітарної допомоги. Змінилася й географія поїздок. До речі, профспілкові активісти підтримують людей поважного віку, а також хворих і тих, хто перебуває у матеріальній скруті.

«Шахти повинні добувати вугілля!»

Роман Юзефович час від часу повертається до проблем галузі. Адже він насамперед — ​голова теркому, а вже паралельно — ​волонтер. Тому йому болить і те, що відбувається на фронті, й ситуація в тилу на гірничих підприємствах.

Влада має зрозуміти: волинське вугілля зараз  украй необхідне країні.
Влада має зрозуміти: волинське вугілля зараз украй необхідне країні.

Відомо, як працювали шахти до початку війни. Зрозуміло, що покращення відбутися не могло. Хоча загалом — ​тримаються на плаву. Про видобуток палива на «Бужанці» пан Роман навіть не хотів конкретизувати, настільки та кількість мізерна. Шахта № 9, яка фактично перейшла у список непрацюючих, намагається видавати на-гора вугілля, його реалізовувати, навіть стабільно виплачувати зарплату. Решта підприємств — ​із боргами. Недобудована «десятка» робить усе можливе, аби забезпечити функціонування об’єкта в безаварійному стані.

Не сприймає Роман Юзефович пропозицій червоноградців, аби обладнання з «десятки» завезти на їхні шахти нібито з метою покращення видобутку. Лідер профспілки не бачить сенсу в цьому й називає таку ідею сумнівною, яку не варто підтримувати.

Голова теркому впевнений, що саме зараз, у час війни й загострення проблеми з постачанням газу, потрібно повернутися до вирішення питання збільшення видобутку вугілля. Як член президії ЦК профспілки працівників вугільної промисловості, Роман Юзефович на одному з останніх засідань про це сказав міністру енергетики Герману Галущенку. Адже сьогодні, зазначає, в числі діючих — ​лише кілька детеківських вугільних підприємств, Добропілля Донеччини плюс червоноградські — ​і все.

— Чому б не дати відстрочку на закриття хоч на кілька років шахтам третьої групи? — ​емоційно каже мій співрозмовник. — ​Хіба що простіше сидіти й міркувати, де б то за кордоном купити вугілля, нагрівши на цьому руки. Або взяти десяту шахту. В теперішніх реаліях треба було б кинути всі сили, аби почати там добувавати вугілля. Від цього країна тільки б виграла…

Р.s. Коли матеріал був готовий до друку, шахтарі-​волонтери попросили звернутися до усіх небайдужих людей допомогти коштами придбати тепловізор для колишнього гірника Святослава Бабаніна, який зараз на фронті. 

Номер картки: 5167 8032 4505 9501 
Юзефович Роман

Читайте також: «Дружина капелана винесла з квартири нерозірваний снаряд: родина чудом вирвалася з Маріуполя».

Telegram Channel