Курси НБУ $ 38.34 € 41.60
«Перейняла естафету  від свекра-листоноші  і сама полюбила цю роботу»

«Переконалась сама: щоб перемогти, треба просто передплатити газету «Волинь»!»

Фото Катерини ЗУБЧУК.

«Перейняла естафету від свекра-листоноші і сама полюбила цю роботу»

На таку професійну удачу пощастило поштарці села Дольськ,  що на Любешівщині, Олені Божко (на фото). Ця думка напрошувалася під час спілкування з Оленою Володимирівною — ​з нею ми зустрілися нещодавно, коли вручали наш подарунок* — ​тисячу від «Волині»

«Вчилася в педагогічному коледжі, а стала… поштаркою»

Після закінчення восьмирічної школи в рідному селі дівчина й не думала про професію зв’язківця. У неї була зовсім інша мрія.

— В 1998-му я вступила до Володимир-Волинського педагогічного коледжу, — ​розповідає Олена Володимирівна, — ​обрала спеціальність вихователя дошкільного закладу. І під час навчання, практики не розчарувалася — ​мені здавалося, що кращої, цікавішої роботи, ніж із дітьми, нема.
Та життя, як це буває, внесло свої корективи в плани дівчини. Пам’ятні канікули після другого курсу. Саме тоді повернувся зі строкової служби її майбутній чоловік Анатолій. Знала цього на три роки старшого хлопця й раніше, бо ж обоє з Дольська, але саме того літа вони почали зустрічатися.

Мені легко пропонувати людям «Волинь», бо вона цікава, правдива. І сама виписую давно не тому, звичайно, що хочу одержати подарунок, — ​люблю її читати.

— А на четвертому курсі, — ​пригадує наша героїня, — ​ми одружилися. На випускний вечір Анатолій до мене приїжджав. Додому з моїм дипломом поверталися удвох. Якщо точніше, то утрьох — ​в очікуванні народження старшої доньки, яка з’явилася на світ у вересні. Одне слово, коли треба було приступати до роботи після коледжу, то пішли дітки. Їх у нас троє — ​дві дочки й син. Тож я затрималася у декретній відпустці. Коли вони попідростали, то в Дольську не було садочка — ​для моєї спеціальності не знайшлося застосування. А мій свекор працював на пошті. Оскільки він був уже пенсійного віку, то й запропонував вийти на його місце.

«Якщо колись я мала справу лише з паперами, то тепер ще й по селу треба побігати»

Так у 1998 році Олена Божко стала начальником поштового відділення. І якщо раніше вважала, що найцікавіше працювати з дітьми, то з часом такою улюбленою стала для неї ця донедавна зовсім нова робота, яку освоювала крок за кроком.

— А ось у вересні вже рік, — ​розповідає Олена Володимирівна, — ​як пройшла реорганізація. Тепер Дольськ обслуговує пересувне відділення № 17. Я — ​листоноша в цьому селі (людину, яка була на цій посаді скорочено. — ​Авт.).

Коли мова зайшла про те, як працюється в нових умовах, Олена Володимирівна сказала:

— Робота залишилася фактично та сама, яку раніше ми виконували удвох, — ​я як начальник відділення і ще одна жінка-поштар. І якщо колись мала справу лише з паперами, то тепер ще й по селу треба побігати — ​грошові виплати рознести, газети. На день приїзду в Дольськ машини (в екіпажі — ​начальник пересувного відділення, листоноша й водій) мені треба прийняти посилки, комунальні платежі, податки за землю, її оренду, запропонувати людям товар, на який є план, газети передплатити.

Тож в Олени Божко є ще два робочі дні, крім тих, коли в селі буває пересувне відділення. І те, що його екіпаж справляється зі своєю роботою, як і передбачено графіком, за одну годину, залежить значною мірою від того, як спрацювала Олена Володимирівна напередодні.

«Молодь в інтернеті все читає, а старшим людям таки паперова газета до душі»

Звичайно, ми говорили про те, що колись сумка в листоноші була тяжка. І якраз від того, що в ній було більше періодичних видань. Тепер передплатників поменшало. Це в першу чергу пов’язано з тим, що в час, коли все здорожчало, люди рахують кожну копійку. А ще друковану продукцію витісняє електронна. Хоч з цього приводу Олена Володимирівна сказала:

— Зараз молодь в інтернеті все читає, а старшим людям таки паперова газета до душі. У «Волині» є свої давні шанувальники. Буває, що хтось пробує шукати щось ніби цікавіше для себе й виписує інше видання. Але минає якийсь час і каже: «Передплатіть мені знову «Волинь».

Про особисте ставлення Олени Володимирівни до нашої газети свідчать такі слова жінки:
— Мені легко пропонувати людям «Волинь», бо вона цікава, правдива. І сама виписую давно не тому, звичайно, що хочу одержати подарунок, — ​люблю її читати. Правда, вдома у нас газета не завжди є. Доводиться нести на пошту, коли комусь із числа тих, хто її не передплачує, потрібний той чи інший примірник. Охоче це роблю, бо це ж можуть бути потенційні передплатники. 

*Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 гривні.

Читайте також: «Круті «пташки» для контрнаступу: десантники отримали безпілотники, які можуть літати на 150 кілометрів».

Telegram Channel