Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
У 100 років волинянка напекла хліба для 2 синів, 8 онуків, 15 правнуків та 6 праправнуків (Фото, відео)

«Треба, шоб тісто від рук одліпало, тоді вже можна накрити, шоб рухалося...»

Фото Мар’яна ПРОКОПЧУКА.

У 100 років волинянка напекла хліба для 2 синів, 8 онуків, 15 правнуків та 6 праправнуків (Фото, відео)

28 липня, проживши рівно століття на цій планеті, найстаріша жителька села Кухарі Ковельського району Надія Ярмолюк одягла найкрасивішу хустину й підперлася «святковою» палкою, бо ж знала,  що привітати її приїде чимала родина (для віншування ювілярки навіть спеціально звели великий шалаш). Бабуся чекала гостей на лавочці під хатою. У цей день вона згадала про свою молодість: як заміж виходила, на полі працювала і… від німців ховалася. Все життя жінка молилася, щоб діти не знали війни, а нині повірити не може, що жахіття повторилися

— Мамо, почалася війна…

— Як вуйна?.. Господи! Тіко жити добре почали… Нашо знов те горе?

Це діалог Надії Гордіївни із сином Олексієм Петровичем, який наважився 24 лютого розповісти матері трагічні новини. Вона ж добре знала, що означає ця звістка: коли розпочалася Друга світова, їй було всього 17…

Дівчина тоді не розуміла, чому один схиблений диктатор взявся воювати з усім світом. Їй просто хотілося жити й… кохати. Адже приблизно в цей час вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Петром, який працював конюхом у колгоспі. Каже, що у ті часи було не до тривалих залицянь, тому з весіллям пара вирішила не затягувати. Згодом у них народився син, а потім ще один. За словами Надії Гордіївни, щоб прогодувати дітей, чоловік до ночі працював на фермі, а вона трудилася в полі. Коли ж завагітніла втретє, роботи стало ще більше.

— Теї ночі мені наснився чоловік у шапці, яка яскраво сяяла, і сказав, шоб не нарікала на життє. З того часу не давала собі опускати руки, — ​пригадує бабуся.

Треба було десь брати гроші, тому на останніх тижнях вагітності била колгоспний льон. Це спровокувало передчасні пологи: вдома на печі жінка народила дуже слабкого синочка. А через годину… ще одного. Була налякана: не здогадувалася, що можуть бути близнята…

— Теї ночі мені наснився чоловік у шапці, яка яскраво сяяла, і сказав, шоб не нарікала на життє. З того часу не давала собі опускати руки, — ​пригадує бабуся.

Не здалася Надія Гордіївна і після ранньої смерті чоловіка-фронтовика, якого раптово забрала хвороба. Тоді, окрім дітей, на її плечі лягло ще й чимале господарство.

— То бурякє полола, то жито жала… На обід бігла додому синів годувати, корови доїти, свиням варити… Потім знову на поле, — ​каже пані Надія.

Читайте також: «У волинських лісах перш ніж збирати чорниці, треба промовити магічну фразу» (Фото, відео).

Коли діти підросли, наша героїня нарешті відчула, що може трохи передихнути. Втім, доля продовжила випробовувати її на міцність. У 35-річному віці на польових роботах трагічно загинув старший син. Згодом не стало і наймолодшого, одного з близнюків. Вона важко переживала втрати. Втім, зневіритися не давали восьмеро внуків. Для них вона продовжувала працювати на землі, поратися по господарству, а ще — ​пекти хліб за старовинним рецептом.

— Мама навчила мене тісто місити. Вперше сама пекла, коли відправила чоловіка на роботу і зрозуміла, що в хаті нема що їсти. Нагріла води, всипала муки, замісила. Пекла на черені, або листок капусти підкладала під кожен буханець… — ​пригадуючи це, Надія Гордіївна ніби помолодшала. Вона взяла мої руки у свої й почала показувати, якими рухами виймала свіжоспечені булки з печі.

— Треба, щоб тісто від рук «одліпало», тоді вже можна накрити, шоб рухалося. Перед випіканням — ​хліб перехрестити, а коли буде готовий, помазати зверху водою. Потім викласти на стіл і теплими рушниками накрити, щоб булки були м’які, — ​каже бабуся.

За словами внучки Ольги Польчук, бабуся все життя сама пекла хліб для великої родини. Лише останні кілька років їй почали допомогати рідні. Втім, у день свого 100-річчя жінка вирішила знову замісити тісто самотужки. Ми порадили борошно з фірми «ВІЛІЯ», яка в ці місяці дуже багато допомагає фронту і навіть примірники газети «Волинь» доставляє на передову.

Внучка ювілярки Ольга Польчук впевнена,  що справжня господиня має сипати борошно  «на око».
Внучка ювілярки Ольга Польчук впевнена, що справжня господиня має сипати борошно «на око».

…Поки внучки розпалювали піч, ювілярка одягла фартух і пошкутильгала до посудини з борошном. Влила у неї сироватку з дріжджами і почала завзято вимішувати. Дзенькання тіста об мідницю розбавляв лише монолог бабусі: «Ще трошки лий води. Лий-лий, отако місити треба. Олії не лий… Хватить. Во ім’я Отця і Сина…»

Читайте також: «Найспівучіший боєць Юрій Городецький захищає Україну разом із батьком та дружиною» (Відео).

Я слухала Надію Гордіївну дуже уважно, бо ж старша за мене у п’ять разів жінка вчила не лише випікати хліб:

— Чоловіка вибирай, щоб не пив.

— Трудися, належатися ще встигнеш.

— Секрет довголіття не розгадуй, бо сто років людині забагато…

Дивишся на це фото – і в голові зринає класичне:  «Хвала рукам, що пахнуть хлібом!».
Дивишся на це фото – і в голові зринає класичне: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом!».
Дивишся на це фото – і в голові зринає класичне: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом!».
Аромат свіжоспеченого хліба розходився на всю вулицю!

Щоправда, 8 онуків, 15 правнуків та 6 праправнуків дуже тішаться, що їхня бабуся дожила до такого поважного віку. Вони живуть у Кухарях та в Ковелі, а дехто з правнуків уже навчається у столиці та у Львові. На свято приїхали всі. Привітати ювілярку прийшов також сільський голова Віктор Ковальчук разом із колегами. Втім, найраніше прибули сини Надії Гордіївни Олексій та Віктор.

— Наша мама — ​найкраща в світі. Вона заради нас все життя на полі провела. І досі в хаті не можемо втримати. Вийду на город, а вона кропиву рве. Та ще й потім скручує і пускає на січкарню. Буває, і свиням дасть, і ще корову виведе, — ​розповідає пан Олексій.

— Цінуємо маму. Вона завжди давала мудрі поради. На жаль, на її старість знову випала велика війна, тож найперше нині побажали їй миру, — ​додав молодший брат Віктор.

Квіти личать кожній жінці –  і у 18, і в 45, і в 60, і, звісно, у 100!
Квіти личать кожній жінці – і у 18, і в 45, і в 60, і, звісно, у 100!

А бабуся, коли ми з нею знову завели мову про війну, перехрестилася і сказала:

— Колись чоловіка з хронту чекала, молилася. Вернувся живий, але ранєний. А типер щоднє Господа прошу, аби всі хлопці нашиї живиї-здоровинькі повернулися з вуйни...

Ірина КРАВЧУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel