Коли мама не поспішає на допомогу. Колонка Оксани Коваленко
– Зроби мені теж бутерброд! – син вимогливо дивиться на старшу сестру. – А «чарівні слова»? Чого це ти мені наказуєш?! – Ти повинна зробити, бо я кажу!
Слухаю, як діти з’ясовують стосунки, і мовчу. Хоча чим довше вони докоряють одне одному, тим більша спокуса втрутитися. (Тим більше спокійна суперечка швидко перетворюється на лемент). Однак мужньо терплю: по-перше, ніхто з них не звертається до мене за підтримкою, по-друге, їхні «уроки зі спілкування» – в межах норми. Звісно, за деякий час обоє прибігли шукати в мене підтримки, але сьогодні зупинюся на цінному моменті, коли мама не поспішає на допомогу.
Мій досвід свідчить, що втручання в сварки поміж дітьми в умовах, за яких нічиєму життю не загрожує небезпека, – безперспективна справа. Максимум, що вийде, – «задавити авторитетом». Але це означає, що або хтось залишиться незадоволений (зазвичай батьки стають на захист слабшого), або й син, і донька (якщо обоє отримають на горіхи) будуть сердиті на мене. Те й інше я вже проходила десятки разів зі старшими дітьми, тож точно знаю, що невчасне втручання дорослого нервове для всіх і не працює. Ніякі аргументи, заклики й докори на кшталт «ти ж старша й розумніша», «ви ж рідні брат і сестра», «як вам не соромно» не діють. Старша просто не розуміє, чому має поступатися, якщо їй грубіянять, обоє не можуть втямити, до чого тут згадка про родинні зв’язки, і їм дійсно не соромно, бо ж цілком нормально – відстоювати свій інтерес.
Якщо ж мама або тато вміє дочекатися часу «ікс», коли потомлені й сердиті діти шукають арбітра, – настає час висновків. Я не виконую їхніх вимог призначити винного, а лише питаю: «Чи поспішав би ти, сину, робити бутерброд людині, яка економить «будь ласка»? А ти,«сестричко», з твоїм умінням знаходити підхід до людей, можливо, маєш в запасі слова, здатні загасити вогонь зразу?». Найчастіше запитую в них сердито. Хоча в ідеалі до цих питань пасує щонайспокійніший тон. І, знаєте, нещодавно зауважила, як доня зуміла «загальмувати» брата, ввімкнувши почуття гумору на початку потенційної сварки.
Найчастіше запитую в них сердито. Хоча в ідеалі до цих питань пасує щонайспокійніший тон. І, знаєте, нещодавно зауважила, як доня зуміла «загальмувати» брата, ввімкнувши почуття гумору на початку потенційної сварки.
Якось в американської сімейної терапевтки та мами п’ятьох дітей Віки Хьофл прочитала важливу настанову: вона радить батькам не боятися сварок, неприбраних кімнат, окремих лайливих слів й зауважень у школярських щоденниках. Мовляв, багато проблем не у звичках дітей, а в судженнях про це батьків. А шлях до гармонійних стосунків – довіра до сина й доньки, навчання їх самообслуговуванню й самостійному пошуку рішення.
Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
