Курси НБУ $ 38.34 € 41.60
Щоб рускаязичниє «батюшки» зустрічали «асвабадітєлєй» із хлібом-сіллю...

А так багато хто кепкував із Порошенкового гасла: «Армія! Мова! Віра!»… Тому й прийшов до нас «рускій мір» зі своїм справжнім обличчям і нутром.

Фотожаба із сайту radiosvoboda.org.

Щоб рускаязичниє «батюшки» зустрічали «асвабадітєлєй» із хлібом-сіллю...

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ

…Методами росіян, які не змінилися з часів Другої світової

У цій війні дії російської армії мають геноцидний характер не тільки щодо українців, а й щодо деяких груп своїх власних громадян. Наприклад, до засуджених. Там зеки, навіть ті, які вчинили найтяжчі злочини, масово отримують помилування з єдиною метою – щоб записатись у «вагнер» і взяти участь у так званих «м’ясних штурмах». Зі слів військового злочинця і ватажка вагнерівців євгена пригожина, лише під час боїв за Бахмут українськими воїнами було ліквідовано 10 тисяч його зеків та ще 10 тисяч «кадрових» вагнерівців. Додайте сюди поранених і стане зрозуміло, що ця «приватна» 50-тисячна бандитська армія як мінімум була переполовинена. Маршала Жукова називали «м’ясником» Другої світової війни, тепер роль м’ясника відіграв пригожин.

Причому російська держава так діяла впродовж століть. От тільки у минулому в ролі нинішніх зеків найчастіше були українці. Ви, напевне, чули про так званих «чорносвитників» або «піджачників» – мобілізованих українських хлопців, яких без зброї та амуніції, в домашньому одязі (тому і «піджачники») сотнями тисяч кидали на штурми німецьких позицій під час Другої світової війни, наприклад при форсуванні Дніпра. Як згадував відомий письменник Анатолій Дімаров, який у післявоєнні роки працював у газеті «Волинь», йому для штурму видали лише пів цеглини – щоб німці думали, що це граната. Із 500 солдатів вижило лише 15, в тому числі й Дімаров, якому пощастило бути сильно контуженим. У госпіталь він потрапив із міцно затиснутим у руці шматком цегли…

А згадайте про сотні і сотні тисяч українців, які були вивезені в Сибір у різноманітні табори та поселення, де їх фактично використовували в якості рабів. Саме вони збудували чимало великих підприємств, які тепер символізують економічну міць росії. В СРСР українські селяни отримали право мати паспорт лише у 1974 році, багато років працюючи в колгоспах за «трудодні», фактично безкоштовно. Зараз українці на окупованих територіях, зокрема, в так званих «днр» та «лнр» – люди другого сорту. Їх масово мобілізують і, як вагнерівців-зеків, посилають на найважчі ділянки. Щоб «справжні» росіяни могли спокійно дивитись на війну по телевізору.

Із 500 солдатів вижило лише 15, в тому числі й Дімаров, якому пощастило бути сильно контуженим. У госпіталь він потрапив із міцно затиснутим у руці шматком цегли…

Без сумніву, якби московити завоювали всю Україну, то так само зараз би гнали мільйони насильно мобілізованих наших громадян на штурм наступних держав, тої ж Польщі. А потім змусили б ще й гордитися цим, ставлячи пам’ятники «павшим».

Одна з цілей цієї війни – отримати для імперії великий людський ресурс за рахунок талановитих українців.

Але на цей раз не вдасться. Українці переможуть – щоб жити на своїй землі, а не вмирати за чужу імперію.

…«Умовами», які москва висунула для припинення війни

Цими днями з’явився привід ще раз згадати про гасло «Армія! Мова! Віра!». До 2019 року, під час відряджень на Схід та Південь України, я бачив там багато рекламних щитів із цим закликом. Дуже добре усвідомлював тоді і цілком погоджуюся зараз, що написане – не достатнє, але точно необхідне підґрунтя для міцної української держави. Але маса цих плакатів на Півдні та Сході в той час викликала неоднозначні відчуття. Здавалося, що це – слова в порожнечу. Що «Армія, мова, віра» у більшості людей не знайдуть відгуку та розуміння. Та й не тільки на Сході і Півдні. Під час передвиборчої кампанії навіть з’явилось глузливе слово «армовірці» щодо тих, хто занадто цим «парився»…

І от зараз читаю шість умов для припинення військової агресії проти України, які оприлюднило російське міністерство закордонних справ. Ось вони: Україна має відмовитися від спротиву та від постачань західної зброї. Київ має відмовитися від вступу до НАТО та Євросоюзу і визнати «нові територіальні реалії» (окупацію росією частини нашої території. – Авт.). Наша держава має надати російській мові статус державної і «дотримуватися свободи віросповідання» (читай – вільно діяти релігійній п’ятій колоні кремля – упц мп. – Авт.).

Що це за вимоги? По суті, ті самі «армія-мова-віра», тільки навпаки. Фактично кремль вимагає від українців відмовитись і від своєї армії, і від мови, і від віри. Звісно ж, не для того, щоб дати нам спокій, а для того, щоб наступного разу, коли знову вдарить, мати менше мороки. Щоб ніхто не чинив спротиву, а рускаязичниє «батюшки» разом зі своєю паствою зустрічали «асвабадітєлєй» із хлібом-сіллю. 

…суддями, які відчувають себе божками

Останнім часом просто якийсь шквал із повідомлень про великі скандали за участю суддів. П’яний суддя Макарівського районного суду Олексій Тандир збив на смерть нацгвардійця, батька трьох дітей. Голову Верховного Суду Всеволода Князєва, який і так має «космічну» зарплату, взяли на хабарі у 3 мільйони доларів. І це той суд, який вважався чи не найбільш реформованим і таким, що заслуговує на довіру!

Дуже не люблю, коли гамузом вішають ярлики на представників якоїсь професії. Мовляв, усі політики – покидьки, всі журналісти продажні і так далі. Бо це не так, у тому числі і з суддями. Але попри вічне реформування суддівської системи, там, здається, все і далі зводиться до заміни шила на мило. Спробуй розберись, кого там більше – паршивих овець серед більшості чесних чи горстки доброчесних серед купи паршивих овець.
Судді, маючи недоторканність, відчувають себе божками, яким, за окремими винятками, все зійде з рук. Видно, дуже багатьом зриває дах від відчуття безкарності. Хоч має бути навпаки – вимоги до доброчесності і прозорості життя суддів мають бути найвищими, бо помилка судді теж має чи не найвищу ціну, яку можна порівняти лише з лікарською. Навіть маленька плямка на репутації мала б бути великою пересторогою для просування на посаді. А у таких випадках, коли якась п’янь за кермом вбиває людину, не повинно взагалі бути різниці, є на вбивці суддівська мантія чи нема – кожен має відповідати «по повній». 

Telegram Channel