ЯК НАВЧИТИСЯ ЖИТИ БЕЗ ГОРІЛКИ

За двадцять років діяльності клубу «Волинський оптималіст» понад тисячу волинян позбулися алкогольної залежності

Євгенія СОМОВА

Щороку в Україні вмирає від алкоголізму більш як сорок тисяч осіб. Це за статистикою, а реальні цифри, кажуть медики, значно вищі. “Традиція в нас така, алкогольна”, — чуєш від багатьох. Але є люди, які відмовилися від неї. Самі не п’ють й іншим не радять. З ними познайомилася після урочистих зборів з нагоди 20-річчя заснування клубу “Волинський оптималіст”.
Олександр Гончарук, сімнадцять років не п’є:
— Якби не прийшов до клубу, то, певне, давно вже лежав би в могилі. В “Оптималісті” я навчився жити і не пити. Нинішнє життя мені більше подобається.
Григорій Прокопенко, дев’ять років тверезого життя:
— Пив все, що горить. Через це мав проблеми на роботі. Кілька разів пробував кинути пити, але безуспішно. Мені порадили піти в “Оптималіст”. Розказав Севрюкову про свою проблему. А він мені: “Поможу тобі, але треба не пити три дні”. Після першого сеансу вийшов, захотілося пива. Думаю, куплю по дорозі додому. Поки йшов, забув. Згадав, коли взявся за ручку дверей квартири. Вертатися вже не хотілося. Так і перестав пити. Друзі, знайомі, спершу не вірили. Згодом звикли, що я непитущий, і вже не підсміюються і не вмовляють.
Віталій Пікуль, не п’є три роки:
— Через горілку мене ніхто не хотів брати на роботу. Сім’я робила все, що могла, аби я не пив. І просили, і лаяли. Не допомагало. Я розумів, що треба зав’язувати. Шукав порятунку в реабілітаційному центрі, який організували п’ятидесятники. Але до горілки все одно тягнуло. Приїхав з Любомля до Луцька. Дванадцять разів зустрівся з Валерієм Яковичем – і кинув пити. Знайшов роботу. Привів до Валерія Яковича ще й свого батька, сусіда.
Станіслав Лесник, 16 років тверезого життя:
— Коли переступив поріг клубу, не дуже вірив, що мені тут допоможуть. Але згодом зрозумів: це те, що мені потрібно. Кинув пити і, як кажуть, наче на світ народився вдруге. У Камені-Каширському, де живу, створив свій осередок клубу. Спілкуємось, допомагаємо один одному тверезо жити.
Серед моїх співрозмовників були і лучани, і мешканці інших населених пунктів області, люди різного віку, професій. Одні з них не п’ють кілька місяців, інші – рік-два. Є й такі, стаж тверезого життя яких десять і більше років. Найбільший він у керівника клубу. Валерій Севрюков не бере до рук чарку вже понад двадцять років.
— З того часу, коли дав згоду стати головою товариства тверезості, — уточнює дружина пана Валерія Надія Василівна. – У 1985 році в державі розпочався рух за тверезість. Треба було організувати товариство тверезості й на Волині. Усі, кого пропонували на посаду голови, — відмовлялися, розуміли, що тоді про випивку треба буде забути. Коли запропонували Валерію Яковичу очолити товариство, а він тоді працював інструктором обкому партії, то ми, порадившись, вирішили, що тверезий чоловік — це ліпше, ніж інструктор обкому партії.
За двадцять років існування “Волинського оптималіста” шкідливої звички позбулися більше тисячі чоловік. Колишні пияки знайшли роботу, окремі стали бізнесменами, спортсменами. Дивлячись на життєрадісних, акуратно одягнених і впевнених у собі людей, не вірилось, що колись вони були іншими. Своїм тверезим способом життя вони завдячують “Оптималісту” і Валерію Севрюкову. Не надякуються і їхні дружини, діти, які теж стали членами клубу і вчаться жити без алкоголю. До речі, приєднатися до їх спільноти може кожен, хто бажає відмовитися пити. За членство тут не вимагають плати. Існує товариство за рахунок добровільних пожертвувань.
Коли поцікавилася у керівника клубу, яким чином колись питущі люди позбулися шкідливої звички, то почула:
— Я — соціальний психоаналітик. Працюю із залежними від алкоголю людьми за методом санкт-петербурзького вченого Геннадія Шичка. В основі методу лежить правда про алкоголь. Люди себе обдурюють, називаючи горілку, пиво напоєм, харчовим продуктом. Алкоголь – це отрута нервово-паралітичної і нервово-токсичної дії. Таке визначення дають словники. З дитинства ми бачимо, як п’ють батьки, і алкоголь у нас асоціюється з чимось приємним і нешкідливим. У мозку людини, як в комп’ютері, “записується” позитивне ставлення до спиртного, тобто програма на його вживання. І її треба зруйнувати. Геннадій Шичко вважав, що це можна зробити за допомогою науково обгрунтованої інформації, правди про алкоголь. Саме вона – шлях до перепрограмування свідомості людини.
Звісно, зробити з випивохи непитущого не просто. Одним сеансом тут не обійдешся. Аби досягти мети, стерти з пам’яті оту “алкогольну програму”, Валерій Севрюков працює індивідуально з кожною людиною. Проводить так звану корекцію емоційного досвіду, групові заняття. За сто двадцять годин роботи людина переглядає те, що їй здавалося нормальним, над чим колись не задумувалася. Пише щоденники, сповідається самому собі і без будь-якого насилля сама вирішує, яким життям їй краще жити: з алкоголем чи без. Важливо, вважає Валерій Якович, щоб вибір був свідомим, без тиску збоку. Тоді людина буде триматися тверезого способу життя не через страх, а тому, що не може робити те, що суперечить здоровому глузду. Важливу роль у досягненні мети відіграє і приклад товаришів по клубу. На засіданні вони розповідають, як вдалося стримувати себе, щоб не взяти в руку чарку, діляться досвідом тверезого життя. Допомагає й підтримка сім’ї.
“Випускники” клубу “Оптималіст”, — каже пан Валерій, — гордяться своїм тверезим способом життя”. Багато з них не просто кинули пити, а й стали поборниками тверезості і допомагають іншим позбутися шкідливої звички.
За пропаганду здорового способу життя членам “Волинського оптималіста” та їх сім’ям були вручені грамоти луцького міського голови.