Як голова сільгосппідприємства з Гути-Боровенської розпродував майно господарства...
Селянам Гути-Боровенської ніколи не щастило на керівників. Скільки вже тут практикувалося керівної номенклатури, що й пригадати важко. Привозили і сватали на голову колгоспу і з інших сіл району, аби вони піднімали економіку колективного господарства, але колгосп наче заклинило — одні збитки. Зрештою, і меліорація тутешніх земель, на яку вгатили шалені кошти, не дала позитиву. Бідні піщані і супіщані грунти, навіть помережані болітцями-осушниками, не давали зиску. І ось замість колгоспу, що носив ім’я полководця Ватутіна, створили колективне сільськогосподарське підприємство “Гуто-Боровенське”. Керівником невдовзі став Степан Сидорчук. Люди міркували так: якщо тепер “підприємство”, то ним і повинен заправляти підприємливий чоловік. І як у воду дивилися. Бо невдовзі шановний Степан Миколайович показав на що здатний. А почав з того, що він не став розрізняти, де колективна каса, а де власна кишеня. Господарство хиріло з дня у день. Єдині гроші, що надходили до каси, були від роботи пилорами. Але й ті він ухитрявся витрушувати до власного гаманця. — Любашо, дай тридцять гривень, що здали вчора з пилорами,— в такий приміром спосіб звертався голова КСП до касира. — Навіщо? Я їх уже оприбуткувала. — Вони мені потрібні на господарські речі... Таким чином він неодноразово брав гроші, не здаючи до бухгалтерії накладних. За порівняно короткий період він привласнив 186 гривень. Ну, та це мізерія для людини високого польоту. Бо для підприємливого чоловіка те підприємство, звісно, було колективним, де все наше. А якщо так, то чому, скажімо, трактор Т-25 (власність підприємства) не може бути і його особистою власністю? Голова продав того трактора аж у село Воєгоща, подалі від очей односельчан. Збув, зрозуміло, за готівку, поклавши до власної кишені 1500 гривень. Щоправда, тут потрібно внести ясність щодо кишені. Степан Миколайович передбачливо сказав покупцеві віддати гроші рідному дитяті, яке роз’їжджало “Фордом”. За тим трактором потягли з тракторного стану ще й раму картоплекопача КПК-2. Аж у село Броницю відтарабанили. І плату “продавець” в особі Степана Сидорчука узяв натурою: чотири покришки для автомобіля (власного!). Отак, крок за кроком здійснювався план “прихватизації”. Потім ще була акумуляторна батарея, десять лемехів до тракторного плуга. Накинув око голова і на трактор Т-40. Але підприємливому Степанові Сидорчуку не поталанило показати свій хист на повну котушку. Забрали в нього кермо. І коли почали підраховувати оту “торгівлю”, то вийшло, що поцупив метикуватий голова цінностей на суму 2584 гривні. Дещо з поцупленого новообраний голова КСП М. Я. Грисюк змусив попередника притягти на те місце, де взяв. Але борг за хапугою є чималенький: 2126 гривень. Іван ТОКАРЧУК. Камінь-Каширський район.
