Дар від Дарії з Волині

Зростала вона на Ківерцівщині у багатодітній родині, де виховувалося п’ять сестер і один брат. У спогадах – працьовитий батько і турботлива мати, які давали лад немалому господарству, привчали до праці дітей, але, разом із цим, підтримували своїх нащадків у прагненні до навчання. Дуже вже хотіли їх бачити вченими, з вищою освітою і обов’язково – при посадах. 

Пророчила щасливу долю дітям і їхня хрещена матір, місцева знахарка, бабця Зоська, яка жила по-сусідству. При ній завжди була її внучка Дарія, яка, коли підросла, то бабусині мудрі поради записувала у звичайний учнівський зошит. У селі її просто називали Одаркою. Дівчинка не ображалася, бо була дуже доброю, з відкритою душею та щирим серцем. 

Галінка жила по-сусідству з сільською знахаркою. Дружили з Дарією ще з дитинства, розказували одна одній секрети, разом і дівували. Про те, що Одарка у той час мала якісь особливі дари, Галінка й не здогадувалася. Бо тоді всі односельці зі своїми проблемами йшли до бабці Зоськи, яка і яйце виливала, і спалювала «рожу», а внучка завжди на все уважно дивилася та схоплювала на льоту. 

Подруги раділи, коли в один рік знайшли своїх суджених і повиходили заміж. І коли у них народилися первістки: у Дарки – хлопчик, у Галінки –  дівчинка, то стали кумами. Похресників у Дарки було багато – чи не в кожному сільському дворі. Можливо тому, що вміла молодиця, навчена від бабці, змовити навроки, збавити дитину, коли схопить животик, від надмірного крику. Щось пошепче, помолиться і дитя заспокоїться. Знала, як позбутися бородавки тощо.

До того злощасного місця на лобику дитини, треба доторкнутися пальцем мерця.     

Так сталося, що з часом їхні життєві дороги розминулися: Одарка залишилася жити в селі, а Галінка подалася з чоловіком до міста. Деякий час мало чули одна про одну, бо мобільних телефонів на той час ще не було.

Хоча подруги, бувало, щоб дізнатися про життя-буття, зрідка обмінювалися листами. Правда, щороку вони бачилися на Провідну неділю, бо того дня Галінка неодмінно приїжджала в село. Тоді з подругою спочатку йшли до місцевого храму, затим – на кладовище, віддати шану спочилим батькам. Отоді вже й наговоряться про все на світі, дізнаються і про дітей, і про особисте життя.

Час невблаганно відмірював дні, тижні, різні події – радісні й сумні… Якось неждано-негадано посеред будня Дарка побачила свою давню подругу, яка, минаючи батьківську оселю, заходила у їхній двір. «Неодмінно щось сталося», – подумала жінка та з розкритими обіймами поспішила назустріч. Галінка була стривожена і не знала, з чого почати розмову. Згодом Дарія дізналася, що в її подруги народилася друга донечка, якій уже три місяці. І весь цей час молода мама живе з невимовним болем, бо у дитини щось не те. А оте «не те» полягало в тому, що ще при народженні Галінка на лобику дитяти запримітила малесеньку червону, як макова насінина, цяточку. Спочатку не надавала цьому ніякого значення, мовляв, пройде. Але з часом ця цяточка збільшувалася і почала пускати у різні сторони «гілочки». 

Впродовж цього часу, де тільки вони з чоловіком не зверталися, виконували всі вказівки лікарів, випробували різні мазі, спреї, присипки… Навпаки, розгалуження збільшувалося. І тоді Галінка вирішила порадитися з подругою, яка в селі «по зціленню» замінила бабцю Зоську. Дарія вислухала її плачевну розповідь і дала пораду. Мовляв, до того злощасного місця на лобику дитини, треба доторкнутися пальцем мерця. 

Цю історію мені повідала мама тієї самої маленької дівчинки, якій зараз уже років 40. Виявляється, такий ритуал вона таки зробила, хоч як і не було страшно. Чи це помогло, чи так співпало, але червоне розгалуження, зникло. Вірити в це чи ні – сказати важко.

Ніна МЕЛЬНИК.

Читайте також: Вночі російські «шахеди» летіли через Волинь на Львівщину.