«Обдури її красиво!»

Вчора вона розповіла ТАКЕ, від чого волосся встає дибки по всьому тілу. Але що зроблено, те зроблено! І колежанку шкода, і сама вона – не адвокат! А грошей на доброго адвоката реально нема, бо такі часи

Колежанку Магди звуть Антоніна. Простіше – Тоня. Вони познайомились у пологовому будинку, коли Магда народжувала третю доньку, а Тоня – синочка-первістка. Діти вдалися гарненькі, здоровенькі, жваві! А потім ще й з’ясувалося, що мешкають вони неподалік та разом гуляють у найближчому парку. 

Зараз їхнім дітям по 7 років. Вони навіть навчаються в одному класі! Тому сміливо можна сказати, що Магдалена з Тонею вже стали більше, аніж родичі. Вони якось так просто і легко підійшли одна одній як подруги, порадниці, молоді матусі! 

Магда одружилась доволі рано. Народила своїх дівчаток у щасливому шлюбі. Її чоловік – найкращий у світі, адже як ніхто, розуміє жінку, допомагає після роботи, шкодує її втомлену і бавить своїх донечок.

Усе в них якось просто і легко, як і має бути у нормальних здорових родинах. 

Магда знала, що у Тоні – пізня дитина, адже вона тільки після 35 вийшла заміж за успішного бізнесмена.

Із хлопцями не розважалась, інтимного досвіду не мала. І вірила людям, адже всі порядні думають, що світ має бути такий же чесний. 

Про те, що Тоня дуже добре вихована, відразу «виказали» її рухи і звертання. Вона взагалі виглядає, як із минулого століття. Нема в ній цілковито нічого хамського, совіцького чи приземленого. Правдива аристократка! 

Ще кілька слів про Тоню. Отже, була вона єдиною донькою академіка та мисткині, неймовірно здібною і порядною дитиною своїх інтелігентних батьків. До 33 років чемно ходила на роботу, писала наукову працю. Словом, із хлопцями не розважалась, інтимного досвіду не мала. І вірила людям, адже всі порядні думають, що світ має бути такий же чесний. 

Одного дня познайомилась із Андрієм, який погодився підвезти її дорогою машиною аж додому.

Сподобався, бо зумів догодити молодій невпевненій Тоні, а до того ж мав за плечима досвід подружнього життя і сина. А потім уже все в них пішло майстерно. Через кілька місяців запросив Андрій молоду красиву брюнетку до себе, купив гарного вина і фруктів. А що був досвідчений, бо «обійшов» її красиво і швидко!

Відтоді минуло 9 років їхнього знайомства і лише 7 років шлюбу, який подарував як радість, так і велике розчарування в людях. Точніше – довів молодій наївній жінці, що світ як був підлим та корисливим, таким і лишився. І що не можна покладатися на чужих, а треба завжди ставити «фільтри» на вуха, на очі, на мізки… 

 Вчора на от тому стільці, в кухні Магдалени, сиділа Тоня. Вона вже не плакала, а якось так без емоцій переповіла останні новини свого нещодавнього життя. 

– Мій успішний і завжди впевнений у собі Андрійко вклав наші спільні кошти у готельний бізнес, а сам бізнес записав на свою матусю. І це ще не все! Перед тим він завів собі коханку, до якої вчащав, коли будував готель. Та коханка від нього вагітна. Якось так…

– Тобто? І нічого тобі не сказав?

– А мав би щось сказати? Він же підприємець, а я – пані з малою дитиною!

– А звідки в тебе були гроші на спільний бізнес, Тоню?

– Власне, була в мене квартира в місті, яку залишив мені дідусь. Гарна квартира, велика. Я хотіла «притримати» її для синочка. Андрій наполіг, що гроші ще заробимо, а квартиру можна продати. І ту квартиру доволі швидко купили. Гроші я віддала йому, сподіваючись, що від спільного бізнесу будуть прибутки. Повірила…

– Не варто було цього робити. Ну, але вже пізно шкодувати…

– Так, і квартири не повернеш, і грошей… Андрій подав на розлучення. Добре, що Бог дав розуму не продавати і не записувати у спільну власність ще й квартиру батьків, у якій я тепер мешкаю з сином. То би вже була цілковита дурість!

Твоя мама не давала спокійно жити нікому. Вона завжди хотіла керувати чужими долями, лізти в інші родини і там колотити.

– А як ти довідалася, що в готельному бізнесі нема твоєї частки?

– Ото, власне, й довідалася, коли пішов поділ майна. Там ТАКЕ повилазило, що й навмисно не придумаєш! Можна писати гостросюжетний роман, чесне слово! Пригадую, свекруха в коридорі піджартувала до свого Андрійка: «Обдури її красиво!», маючи на увазі мене, наївну…

– І що ти тепер будеш робити?

– Та нічого. В Андрія – добрі адвокати, зв’язки, гроші. Він і досі вважає, що все зробив правильно. А його мамця, то взагалі – гадюка. Вибач, я не хотіла так про неї говорити…

– Нічого, Тоню. Вважай, що гадюка, то для неї – комплімент. Якщо вона потрафила виховати такого афериста, а тепер ще й намовила його на брудні справи проти тебе і свого внука…

– Ну так, у неї ж менший син Євген – затятий ігроман і гультіпака. Той ще більше надурив людей! І як тільки таких земля носить?!

– Як моя бабця казала: «До пори, до часу горнець воду носить. Колись вушко вірветься!» От побачиш, є ще правда на світі. І та правда їх наздожене. 

Сутужно було Тоні з маленьким сином жити без підтримки. Знайшла роботу в наукові сфері – допомагала редагувати дисертації, вичитувала статті, набирала тексти. І цього було явно замало для прожиття. Взимку приходили «конячі» рахунки за опалення, бо ж помешкання чималеньке. Та й що тепер дешеве? Хоча, кажуть, в цілому світі комірне чи, як ви там кажете, «комунальні послуги» коштують ого-го, але люди мають змогу платити. От із нашими мізерними зарплатами, то хіба тільки на комірне і на холодильник працювати. 

Та нічого! Тоня не жалілася. Вона почала частіше ходити до церкви. Це її заспокоювало. Звісно, могла ходити і на сеанси до психотерапевта, але там треба платити і виконувати завдання. Тому

Антоніна обрала легкий і більше ефективний шлях – спілкування з Богом напряму, працю над своїми нервами; впряглася у роботу, як ослиця, і тягнула її заради сина і заради себе. 

Потім настав карантин, а після нього невдовзі прийшла і війна. Готельний бізнес почав круто просідати. Успішний і самовпевнений бізнесмен Андрій вже так не розпускав хвіст навіть перед своєю теперішньою (вже третьою) дружиною. Довелося з лазаньї та омарів перейти на гречку із куркою, а замість Мальдів і Мексики обирати тур по Європі, а тепер і взагалі з України не вилазити. Своєму синові бізнесмен справно платив аліменти, іноді приїжджав у гості, та краще б він того не робив, але ж повинен був.

Під час одного із таких «батьківських» візитів Андрій якось обмовився, що той готель вже не їхній. 

– Так що якісь нещасливі були ті твої гроші, Тоню! Дарма я їх вклав! Напевно, ти пошкодувала мені, і все пропало!

– Андрію, ти віриш у такі забобони? Ти – успішний бізнесмен, реаліст, прагматик, який навіть до церкви ходив лише кілька разів у житті?! Ти в таке віриш?

– Вірю, Тоню. І тепер навіть трохи шкодую, що зробив таку дурницю і з готелем, і з нашим подружнім життям. Хочу бачити сина частіше, скучив за ним. 

– То не треба було мамцю слухати!

– Та ж вона мене з Євгеном сама виховала. Тато від нас пішов, коли ми ще були маленькі!

– От що я тобі скажу: тато пішов, бо не витримав прикрого характеру твоєї мами. Це мені розказав ваш дідусь Іван, вже перед смертю. Він то все добре бачив. Твоя мама не давала спокійно жити нікому. Вона завжди хотіла керувати чужими долями, лізти в інші родини і там колотити. Саме тому твій тато від вас пішов. А ще дідусь Іван сказав, що його зять був неймовірно доброю і чуйною людиною, але його зневажили і вигнали.

– Може й так. Я ніколи над цим не замислювався. Життя так закрутило всіх нас, що аж памороки пішли!

– Що ж, мені час працювати… роботи багато! – якось нервово відповіла Тоня, бо присутність колишнього вже діяла їй на нерви. 

І тут – найцікавіша частина усієї цієї невеселої афери. Насправді причина не у «щасливих» чи «нещасливих» грошах. Все викрилося трішки згодом. Менший брат Андрія, лудоман і аферист Євген, промотав купу грошей і заліз у чималенькі борги. Андрій і раніше казав, що Євгена треба від цього лікувати, але мамця так любила свою «подряпинку», що заклала готель за борги. 

Красиво життя обдурило їхню родину, правда ж?! То що ви там казали про горнятко без вушка? Ну, а далі – ви вже знаєте!

м. Львів.