Небайдужі серця з Данії: Білл Еббесен, який придбав для України вже 26 автомобілів, і Майкен Ларсен.
Чому данка Майкен Ларсен мріє виграти у лотерею?
Щоб… придбати великий дім у «центрі вільної України», де вона зможе зустрічатися з сотнями дітей із нашої країни, обділених війною, яким вона простягнула руку допомоги
Жителька столичного регіону Копенгагена Майкен Ларсен свій перший візит в Україну здійснила цьогоріч у квітні: із земляками вона доставила військовослужбовцям 6 автомобілів, придбаних коштом благодійних організацій, які діють у Данії з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну та з початку АТО.
Про зворушливе знайомство Майкен з нашою країною, зустрічі данського волонтерського товариства з друзями-воїнами, «Волинь» розповідала на своєму сайті в публікації «У телефоні Майкен Ларсен із Данії – понад 500 номерів з України» та в номері «Цікавої газети на вихідні» від 11 травня.
Тоді в Данію волонтери повернулися своїм ходом та знову з довгими списками замовлень від бійців із усіх фронтів, а вже в липні зі Скандинавського півострова на дороги війни Європою курсував черговий кортеж аж із 8 автомобілів. За їх кермом знову були соціальна працівниця Майкен Ларсен, її соратники-підприємці Білл Еббесен та Крістіан Флінтруп, лікарі… Всі вони могли б у своєму Королівстві Щастя не перейматися бідою в далекій Україні, та про другу поїздку в Україну Майкен знову розказує, як про найважливішу справу свого життя.
Вже в липні зі Скандинавського півострова на дороги війни Європою курсував черговий кортеж аж із 8 автомобілів.
«Якщо росію не зупинити, то путін нападе на Данію в наступні п’ять років»
– Чому ви це робите? – запитую в Білла Еббесена, який придбав для України вже 26 автомобілів.
Відповідь іноземця воістину вражає.
– Я захоплююся вашою країною, відколи побачив її ще 12 років тому. Я багато цікавлюся політикою і розумію, що путін робить із демократією. Мої українські друзі воюють, декотрих через війну я вже втратив назавжди. Я розумію: якщо росію не зупинити, є великий ризик, що путін нападе на Данію в наступні п’ять років, й про це вже говорять данські військові. Тому всі, хто має розум, повинні сьогодні допомагати Україні, – каже він.
А Майкен по приїзді найперше показує мені пам’ятні шеврони від військовослужбовців із Бахмутського та Маріупольського напрямків, яким цього разу купила та доставила автівки, дрони та багато інших речей, життєво важливих на передовій лінії. Щоб виконати побажання захисників, члени заснованої нею, задля України, волонтерської організації «Free sky» («Вільне небо»), виготовили сотні прикрас із бісеру. Майкен щотижня продає їх на благодійних ярмарках у Копенгагені та в інших комунах. Вагомим і цього разу став внесок її друзів, знайомих та багатьох данців, для яких духовна сила цієї тендітної жінки стає стимулом допомагати Україні.
…Через фактично невмовкаюче виття сирен її друга поїздка до Києва була довшою й небезпечнішою, та попри це пані Ларсен каже, що знову була б в Україні, хоч завтра, та все залежить від коштів. Щоб доставити черговий гуманітарний вантаж цієї осені, вона щодня після роботи та вихідними займається організацією благодійних заходів, разом із дорослими та дітьми виготовляє красиві прикраси й закликає до такої благодійності своїх співвітчизників… А ще дістає для українських біженців безкоштовні квитки на екскурсії, у театри, на концерти і шукає найкращих учителів для обдарованих українських дітей, щоб вони мали можливість засяяти талантами навіть далеко від своєї Батьківщини. І в цьому переліку справ данської волонтерки – далеко не все її доброчинство.
«Біля українських дітей я відчуваю велику силу та енергію…»
Данка радіє, що в Києві вона вже почувалася рідною багатьом українцям. У столиці України вручила автівку другові-азовцю Дмитру. Не відмовила знайомим поліцейським, які опікуються одним із дитячих будинків у Бучі. Вона відвідала його мешканців і з перших хвилин настільки подружилася з 75-а вихованцями цього сиротинця, що й взяла їх під свою опіку.
– Я завжди на зв’язку з дітьми та дорослими з цієї установи, щоб допомогти всім, чим зможу. Було дуже боляче дивитися на стіни з дірами від куль, заклеєні малюнками-метеликами, бачити так багато дітей, обділених батьківською любов’ю, та чути, що, згідно зі статистикою, лише в Києві нараховують 6000 хлопчиків та дівчаток, батьки яких загинули від рук російських окупантів. Я спілкуюся з українськими дітьми просто, з любов’ю. Біля них я відчуваю велику силу та енергію. Українці – дуже сміливі люди. Вони щоранку йдуть на роботу, привітно усміхаються, будують плани наперекір повітряним та душевним тривогам, ворожим атакам, бомбардуванням, смуткові від втрат, втомі від бомбосховищ та інших жахіть війни. І я про це розповідаю всім, – до сліз зворушує словами поваги до нашої країни ця неймовірна леді.
Щоб передати автомобіль воїну, який цього разу не зміг приїхати в столицю з Покровського напрямку, Майкен дісталася аж до Харкова. Серед літньої краси міста жахливим злочином виглядали руїни – сліди масованих обстрілів російських варварів.
До слова, дружбою з першою українською столицею Майкен дорожить ще й завдяки сотні українських дітей, яким протягом цього року організувала відпочинок у рідній комуні Гвідовре. Задля цього вона співпрацює з українськими освітянами, які формують групи школярів для поїздки в славетне Королівство, яке одним із перших засвідчило Україні та світові свою шляхетність та підтримку в найважчий період війни.
«Юні українці називали щастям… сон без реву сирен»
Отож минулого місяця на запрошення волонтерки Майкен Ларсен у Гвідовре почувалися, наче вдома, 22-є дітей віком від дев’яти до шістнадцяти років із Харкова, Києва, Василькова, Миколаєва, Кривого Рогу. Всі вони – сини та донечки з сімей, які особливо важко потерпають від війни.
Як провело дні це непосидюче товариство в Копенгагені? Не знаю, яким чином Майкен встигала, та вона, як і запланувала, протягом двох тижнів була з юними гостями у всіх музеях, розважальних центрах, на змістовних заходах та у визначних місцях свого Королівства, звісно, навіть у приміщенні данського парламенту, куди зайти з пізнавальною метою може кожен турист.
– Ці діти – дуже вдячні й, на жаль, через війну – вже дуже дорослі. Вони обіймали мене, дякуючи щодня за всі проведені разом хвилини, й називали щастям – сон без реву сирен. Разом ми інколи навіть готували сніданки чи вечері, а ще співали українські пісні, малювали. Найгарнішими дарунками залишили одні одним малюнки – барвисті відбитки рук і побажання знову зустрітися! – цими словами Майкен ніби знову починає розповідь про нові знайомства з українськими школярами, яких планує запросити в Данію цієї зими.
Звісно, ця мета знову потребує чимало донатів та її особистого часу. З вдячністю найріднішим Майкен каже, що її син, батьки та родина у всьому підтримують її словом та ділом, якщо йдеться про Україну!
…Майкен не вірить акторським обіцянкам Трампа, зате вона впевнена, що після закінчення війни неодмінно приїде в українські Крим та Херсон! А ще вона більше всерйоз, аніж жартома, мріє виграти в лотерею, щоб купити дім десь у центрі вільної України та зустрічатися в ньому зі всіма українськими дітьми й дорослими, які стали частиною її життя. Ці зустрічі зможуть тривати роками, бо Майкен щодня багатіє друзями-українцями, й Україна завжди радо стрічатиме героїню цієї публікації, гідну найвищої вдячності та нагород! Нехай і ця наша спільна мрія здійсниться якнайшвидше. Знову дякуємо тобі, Даніє, за твоє золоте серце – хороших людей!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ, журналістка «Цікавої газети на вихідні» у Данії
Читайте також: «Ми ніколи не дамо завершити цю війну нашою поразкою або нашою ганьбою».
