Ще донедавна бабуся разом із дочкою плели «кікімори»
На Житомирщині 105-річна бабуся волонтерить для ЗСУ і чекає смерті путіна
Четверо онуків Любові Ярош із села Ходорків, що на Житомирщині, захищають зараз Україну на передовій
Доля щедро відміряла їй життя, втім і випробувань не пошкодувала. Бо вона пережила Голодомор (з шести дітей померло двоє), Другу світову війну, а нині болить серце за онуків, які боронять Україну.
Ще донедавна бабуся разом із дочкою плели «кікімори», побачити цей процес наживо приїжджали журналісти з усього світу. Сама ж Любов Григорівна дивувалась такій надмірній увазі й стверджувала, що нічого особливого не робить. Це, мовляв, її вклад у перемогу.
– За усе життя мама майже не хворіла і практично не зверталася до лікарів, – розповідає донька довгожительки, 72-річна Галина. – Тільки операцію на шлунку перенесла. Найменшого брата народила у пологовому, а нас трьох вдома, батько ще й приймав пологи. У мами зараз навіть немає ліків, крім знеболювальних та заспокійливих… Коли їй було 98 років, поїхали у лікарню в
Житомир, треба було їй зробити рентген, то заразом ще й кардіограму зробили. Пам’ятаю, як всі працівники повиходили з кабінетів глянути, що ж то за бабця така моторна, що чудово пересувається сама, бо де ж таких старожилів побачиш. Думаю, що секрет довголіття у генах, бо мамина тітка прожила до 103 років!
Дізнавшись, що у громаді роблять «кікімори», вона заявила, що треба наплести тих маскувальних костюмів дуже багато, щоб закінчити цю війну.
105-річчя Любові Ярош відзначали в сільському клубі, де накрили стіл на 40 людей. Задуваючи свічку на торті, довгожителька загадала бажання – щоб путіна не стало.
– Коли почалася велика війна, ми мамі не казали спочатку, – розповіла Галина «Фактам». – Але вона почула по радіо. Тоді заявила нам: «Чого правду не кажете?» Так вона й дізналася. Постійно мама казала, що не може спати, переживає, як там хлопці на фронті. Дізнавшись, що у громаді роблять «кікімори», вона заявила, що треба наплести тих маскувальних костюмів дуже багато, щоб закінчити цю війну. То ми з мамою та сестрою у 2022 році почали цей процес. Коли починали, манекеном нам слугували граблі, тоді надягали й на відро.
Загалом ми три роки поспіль плели маскувальні сітки та «кікімори», сплели та відправили на фронт 80 сіток. Зараз все на паузі, але не через нашу вину. Як кажуть волонтери, зараз вони неефективні, бо російські тепловізори все вираховують. А при можливості ще й донатимо. Ба більше, четверо онуків моєї мами – військові. Дехто з них боронив країну ще з часів АТО, обороняли Маріуполь…
Вікторія МИКИТЮК.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
