Герой з Волинської бригади: «Човен розколовся, а до берега – 20 кілометрів…»

«Тюр» – командир інженерно-саперного підрозділу «Ковалі Любарта» 20-ої бригади «Любарт» 1-го корпусу НГУ «Азов». Свій позивний він обрав на честь бога війни, честі та провісника перемоги з давньоскандинавської міфології.

– Частину першого року війни я проводив на морі і відчував себе як справжній вікінг. Тому що так само як козаки, вікінги – це спосіб життя. Ще задовго до повномасштабного вторгнення я вже зробив свій вибір, ставши на цей шлях, шлях воїна, – ділиться український офіцер.

…Перші свої завдання «Тюр» виконував у районі села Мощун Бучанського району, де українським захисникам довелося стримувати навалу російських загарбників, що вперто сунули на Київ, впевнені у своїй швидкій перемозі. Та самовпевненість противника зіграла тоді з ним злий жарт, оскільки росіяни виявилися не готовими до такого запеклого спротиву з боку вмотивованих українських бійців.

– Вони (вороги. – Ред.) розраховували зовсім на інший сценарій, і вже готувалися до параду в Києві, але параду в підсумку не було. Тому що народ згуртувався, і велика кількість добровольців ринула до лав Сил оборони. Багато людей почали допомагати на всіх рівнях і згуртувалися в один кулак, який дав відсіч одній з найчисленніших армій світу. Згуртованість народу – це найголовніше, – констатує український захисник.

 З того часу «Тюру» довелося попрацювати на багатьох ділянках фронту. Було і визволення Херсона, і висадка на Лівобережжі, і численні сутички з ворожими силами на Запоріжжі, проте найяскравіше у його пам’яті закарбувалися десантні операції на острові Зміїний.

– На той момент я вже змінив підрозділ і перебрався на моря. Моє завдання було провести розмінування, завести групу, провести зачистку, закріпитися, зняти російський прапор. Була дуже велика мотивація. Ми пересувалися на човнах. Не гелікоптерами, а на звичайних човнах, типу рибальських. Це був унікальний для мене досвід, тому що я на морі ніколи не працював, і навіть не плавав на човнах. Я вже мовчу про виконання якихось бойових завдань з висадкою. Для мене це було щось нове, – каже «Тюр».

Завдяки нашим бійцям, на Зміїному знову замайорів український прапор.

«Ковалі Любарта» стараються йти в ногу з часом, використовуючи в своїй повсякденній роботі найсучасніші розробки та найсміливіші ідеї.

Утім, далеко не все під час цих операцій було так райдужно, адже одного разу наш герой потрапив разом зі своїми бійцями в справжню халепу.

– Звичайне було завдання, власне, як і низка інших. Просто ми потрапили в дуже серйозний шторм. У Чорному морі хвилі йдуть доволі хаотично, одна більша, друга менша… Ми поверталися після завдання і в нас почало тонути судно. Човен розколовся майже навпіл. У нас була надувна шлюпка, тому ми перебралися на неї, коли зрозуміли, що вже тонемо. До берега залишалося 20 кілометрів. Пересіли в шлюпку, забрали все необхідне, особисту зброю, і понад дві доби залишалися у відкритому морі, – згадує «Тюр».

Зрештою, через брак їжі бійцям довелося розкрити російські сухпаї, які вони взяли як сувеніри для волонтерів, проте найбільшою проблемою для них виявився дефіцит питної води.

– Спочатку навіть була думка в командування, що ми загинули. Але дивом ми все ж зуміли вийти на зв’язок. Ми скористалися димами, це помітив вертоліт, і через певний час нас нарешті забрали. Ми на той час були вже кілометрів 70 від берега, – додає військовий.

Розмірковуючи про те, як за останні чотири роки з початку широкомасштабного російського вторгнення змінилась війна, «Тюр» зазначає, що «Ковалі Любарта» стараються йти в ногу з часом, використовуючи в своїй повсякденній роботі найсучасніші розробки та найсміливіші ідеї.

– У 2022 – 2023 роках я міг ходити розмінувати або замінувати ті чи інші ділянки фронту, почуваючись доволі вільно. Але тепер, з великою кількістю дронів, розвідувальних БпЛА, це вже майже нереально робити вдень, і навіть вночі доволі складно. Проте нині це все можна робити дистанційно. Завдяки роботизованим комплексам, завдяки БпЛА, дистанційно замінувати, дистанційно розмінувати, не відправляючи на ті чи інші небезпечні ділянки фронту людей.

– Ми можемо мінувати не тільки передній край, а й логістичні маршрути противника. Коли ворожа техніка починає постійно підриватися, пересування сильно ускладнюється. І це для ворога створює великі проблеми, – продовжує він. – Народ України нам із цим допомагає. Наприклад 3D-друкарні, які роблять для нас необхідні деталі, які ми просимо. У нас є фахівці з 3D-моделювання, програмування. Є різноманітні технології. Тому те, що було до 2022 року, і те, що ми застосовуємо тепер, – це небо і земля.

– Але нехай для ворога це залишається секретом, з яким він ознайомиться вже на передовій. Це буде для ворога неприємним сюрпризом, – запевняє «Тюр».

Олег КОКОНЕНКО, «АрміяInform».

Зараз також читають: На 96-му році життя зупинилося серце легендарного патріота Волині.