Як Микола «погорів» на… помаді. Історія на вечір

Юнак довго сидів на краю ліжка, розмірковуючи, як же привернути увагу Марійки, що мешкала поверхом нижче й мала талант усміхатися так, що навіть старі батареї в під’їзді здавалися теплішими.

І раптом осяяння – блискуче, трохи безглузде і абсолютно в дусі Миколи: створити послання на дверях Марійчиної квартири, використавши помаду неймовірно зухвалого кольору.

Помаду він, звісно ж, не купив, а не зовсім чесно «позичив» у старшої сестри, чия любов до косметики нагадувала релігійний культ із поклонінням кожному тюбику.

Спустившись у напівтемний під’їзд, що пахнув старою фарбою й ранковим хлібом із сусідської квартири, він із натхненням митця торкнувся дверей, виводячи літери, які танцювали під його поспішною рукою.

Фраза вийшла кривувата, зате з характером – така собі під’їздна поезія, яку можна читати під акомпанемент скрипучих перил.

Та щойно Микола зробив останній штрих, двері несподівано прочинилися, мовби сам будинок вирішив урочисто представити публіці свого нового «художника».

На порозі з’явилася Марійка – здивована, але не обурена, скоріше зачарована тим, як Микола завмер із помадою в руці, наче герой дешевої, але щиро емоційної мелодрами.

Марійка засміялася так тепло, що навіть лампочка над сходами блимнула, ніби схвалюючи її настрій.

Вона подивилася на двері, потім – на Миколу, і в її очах промайнув блиск такої веселої цікавості, ніби вона стала свідком репетиції театральної трупи, яка загубила сценарій і діє за натхненням.

«Схоже, – сказала вона, — що моя квартира сьогодні отримала новий фасад і, можливо, вкрадену сестрину помаду», чим одразу позбавила Миколу дару мови й кольору обличчя.

Микола сумбурно пояснював, що це – жест, імпровізація, творчість, але виглядав так, ніби щойно намагався зіграти роль романтичного героя у фільмі, де режисер постійно кричав: «Більше емоцій, менше логіки!».

Спроба стерти напис виявилася марною – помада трималася вперто, як принципи вчительки історії, яка роками читає один і той самий конспект. Марійка засміялася так тепло, що навіть лампочка над сходами блимнула, ніби схвалюючи її настрій, і сказала, що принаймні під’їзд тепер виглядає значно життєрадісніше.

А от сестра Миколи, побачивши сліди свого «полуничного вибуху» на чужих дверях, влаштувала братові промову такої тривалості, що годинник у коридорі двічі встиг відбити цілу годину.

Та, попри всі комічні негаразди, Микола й не думав шкодувати, бо зрозумів: інколи найяскравіші історії народжуються саме тоді, коли помада сильніша за здоровий глузд.