Вислів: «Вони жили довго, щасливо і померли в один день» в повній мірі стосується моїх батьків, які прожили у парі довгі щасливі 65 років, а відійшли у Вічність з різницею в тринадцять днів. Спочатку «тихо за межу» пішла мама. А батька вже ніщо не тримало на цьому світі. Бо вони сприймались як одне ціле, і одна половинка не змогла довго бути без іншої...
Вислів: «Вони жили довго, щасливо і померли в один день» в повній мірі стосується моїх батьків, які прожили у парі довгі щасливі 65 років, а відійшли у Вічність з різницею в тринадцять днів. Спочатку «тихо за межу» пішла мама. А батька вже ніщо не тримало на цьому світі. Бо вони сприймались як одне ціле, і одна половинка не змогла довго бути без іншої.
Приходять на згадку слова поета: Якби я знав, де батько мій і мати Зустрілись вперше, вірні назавжди, То я в безтямі рад би цілувати Те місце - їхні молоді сліди. Зустрілись вони вперше в листопаді, тепер вже далекого 1945 року. Батько, Іван Нікітенко, - уродженець східної України. На початку війни служив у діючій армії і з першого до останнього дня був на фронті. Пройшов славний шлях від Молдавії до Берліна. Повертався з війни не до себе додому, де панували голод і розруха, а на Волинь до бойового побратима, де люди жили краще. Тут і зустрів свою долю, свою Марію, Маню, як ласкаво він її називав. Трьох місяців було достатньо, щоб зрозуміти - це серйозно і назавжди. І вже у лютому 1946 року вони побралися. Жили, як і всі, у той час. Будували хату, ростили дітей. Були напрочуд гостинними і привітними людьми. У свята і в довгі зимові вечори завжди збиралось багато односельчан на сільські посиденьки. Надворі біля хати стоїть ще й досі три лавки, бо одна не вміщала всіх. Для нас, дітей і внуків, батьки були зразком доброти і людяності. Вони відійшли у Вічність в кінці минулого літа, коли відлітають у вирій журавлі і лелеки, махаючи на прощання крильми. Так і вони - покружляли у прощальному танці над рідною хатою, що в селі Новосілки Турійського району, і полинули у небо. Різниця тільки в тому, що весною птахи повернуться в рідні гнізда, а батьків ми вже ніколи не побачимо... Дочка Тетяна. м. Луцьк.
