ЯК БАБУСЯ ЗАРОБИЛА СТОВПА В КОЛГОСПІ

“Шановний Олександр Нагорний! Я давно передплачую газету “Волинь” і зізнаюсь, що із задоволенням читаю ваші статті — дійсно незалежного журналіста. Дай вам Бог міцного здоров’я у вашій нелегкій, але так потрібній людям праці. Я в 1989 році працювала головою колгоспу “50-річчя Жовтня” Рожищенського району. На мене писали всякі брехливі вигадки. Ви були в господарстві, бачили неправду і давали рішучі відповіді моїм недругам.
Тепер я звертаюсь до вас з такою історією. В селі Оленівка Рожищенського району живе моя рідна тітка Оля Станько. Їй вже 85 років. Працювала вона, як і всі, важко в колгоспі на різних польових роботах і разом з тим приймала молоко від населення. Стажу має достатньо. Колгоспу там немає, немає нічого, все розбазарили, розікрали. Наділили тьоті Олі землю, на якій ростуть бур’яни,— та й не тільки на її землі. Доводилось мені бути в Оленівці. Сама родом звідти і батьки мої покояться на тій землі. Як їхала весною з Пожарок на Оленівку, то побачила страшну картину. Бур’яни спалили на тих землях, а їх там десятки гектарів. Земля стояла чорна. А на пожарищі — обгорілі великі бур’яни, наче свідки того страшного видовища. А хліб купуємо за кордоном.
І ось моїй тьоті Олі дали на майновий пай половину електричного стовпа. Хіба може бути дошкульніша насмішка над старою жінкою, вдовою, яка все своє життя віддала колективному господарству? Цей обломок лежить в неї біля хати.
З повагою
Ангеліна Іванівна Марчук,
жителька с. Ясенівка Рожищенського району”.
Шановна Ангеліна Марчук переоцінила набуток тітки. Це не той міцний і солідний стовп, який підтримує дроти електричної мережі, а брус, видертий з колгоспного картоплесховища.
Коли Ользі Федорівні Станько повідомили, що треба забрати свою частку майна в рахунок її паю, то жінка так зраділа, аж найняла підводу. Була ж бо думка, що її роботу в колгоспі та в сільській раді (32 роки приймала молоко від індивідуальних господарів) гідно оцінять.
Родина довго зводила будинок, затрати були великі. В ньому й проживає бабуся з сім’єю онука, навіть корови не тримають — усе пішло на хату. Тож чекали допомоги.
І добро, як бачимо, привалило неабияке. Щоправда, це лише половина бруса. Інша половина дісталася сусідці — Ніні Андріївні Онищук. Жінки похилого віку сприйняли цей дар як насмішку над своєю долею. Ольга Станько показала свої посвідчення учасника війни, ветерана праці. Скільки нещасть і бід перенесло це покоління, скільки праці вкладено в колгоспне виробництво! І ось, так би мовити, кінцевий розрахунок.
Таких обділених ветеранів праці в селах дуже багато. Хто був при владі, заволодів колгоспною технікою правдою, а ще більше неправдою. Худобу, як правило, забирали за несплату кредитів, електроенергії тощо. Залишилося розібрати будівлі, розділити силосні ями.
Село Оленівка входило в КСП імені Шевченка. Центральна садиба знаходилася в селі Пожарки. Тож оленівці завжди вважали себе пасинками, ображеними. І коли з’явилась можливість від’єднатися, то використали її. Сільський голова Григорій Щиборук, на території якого знаходяться Пожарки та Оленівка, твердить, що при ліквідації КСП імені Шевченка майно було поділено справедливо згідно з структурою. Ось тільки не пощастило з його використанням в Оленівці, де утворилося СВК “Земля” на чолі з Інною Василівною Туз. Ольга Станько, як й інші власники, теж передала свій майновий пай вартістю 3220 гривень новому керівництву “для формування майна підприємства”.
З приходом Інни Туз і її спонсорів життя в Оленівці спочатку розквітло: з’явилась і худоба, і посіви, і робочі місця. А фінал сумний: за афери Інну Туз засуджено на багато років ув’язнення. Село опинилося в боргах, як в шовках. Як повідомив Григорій Щиборук, всього заборгованість у селі, де знаходиться якась сотня будинків, в яких проживають переважно пенсіонери, становить 200 тисяч гривень. Техніку, яка була під заставою, селянам вдалося викупити. Працює в СВК “Земля” ліквідаційна комісія.
Під майнові паї людям в основному дісталися будівлі. Розібрали старі тваринницькі приміщення. Але, як сказав мешканець села Віталій Лихотоп, “душа болить за розграблене, роздерте картоплесховище”. Отож, і дістався декому цілий стовп, а комусь — половина. Щоправда, Ольга Станько одержала ще й 70 гривень та 108 штук білої цегли, яку ще не забрала. Якщо знайдеться покупець на плити картоплесховища, то, можливо, добавлять грошей. З ким не доводилось розмовляти, всі шкодували за порівняно новим картоплесховищем, котре вирішили власники паїв розібрати.
Один з колишніх керівників колгоспу мешканець Оленівки Віталій Свінчук розповів, що група селян — 26 чоловік, яким дістався корівник, вирішила зберегти його. Люди сподіваються, що ще його використають за призначенням. Можливо, знайдеться справжній інвестор і на цю не дуже родючу землю, котрий прийде не для того, щоб моментально “стригти купони”?
Сільський голова Григорій Щиборук все ж оптимістично дивиться в майбутнє:
– Утворилося декілька ініціативних груп, які хочуть господарювати разом. На території сільської ради нині є 30 тракторів — більше, ніж за колгоспу. Щось прорізується і в Оленівці. Є три господарі, які зможуть об’єднати навколо себе людей, навіть мають чотири зернових комбайни.
Має деяку втіху і власниця половини бруса — Ольга Володимирівна: вперше одержала підвищену пенсію в сумі 112 гривень. Не без гумору позувала фотокору: “Потримаю стовпа, щоб не втік на бригаду”. Хата простора, тож сподівається, що її старанний внук Богдан колись господарюватиме на землі.
І взагалі, народ в Оленівці не падає духом. У ці зимові дні піднімає настрій самогоночкою. Попереду тяжка весняна праця на цій піщаній землі, яка заростає бур’янами. Місцевий поет-сатирик Георгій Кашерець ще й вірша свого прочитав про те, що “маєш вила, маєш гній, бери землю, пропотій”. Закінчення проте не зовсім оптимістичне: “Отаке в селі життя, така сільська доля, якщо крепко працювати, помреш серед поля”.
Олександр НАГОРНИЙ.