Водій ностальгував за дискотечною молодістю — в автобусі лунали нехитрі нафталінові пісеньки...
Водій ностальгував за дискотечною молодістю — в автобусі лунали нехитрі нафталінові пісеньки... Я прислухалася до текстів. Співали переважно про тяжку жіночу долю. «А потом обними, а потом обмани», — виводила Валерія. Щось схоже виконували й українки, але теж не по-нашому: «Обмани, но останься». І ще чимало сумних, мов доля самої Росії, речень: «на душе пустота», «когда ты ушел, я осталась одна» тощо. Можна було б і поспівчувати нещасній рускій женщині — але ж сама хоче, щоб її обманювали. Отак і з Путіним — скільки прикрощів для свого народу не чинить, а той усе терпить і з дивним мазохістським задоволенням ще просить. А я приїхала додому, ввімкнула Ірену Карпу — і від серця відлягло. «…Мене не любиш? Так і треба тобі, падлюці».
