Побратими згадують Віктора як дуже позитивну та порядну людину, яка завжди приходила на допомогу.
Друзі, віддайте 5 хвилин свого життя пам’яті загиблого захисника, який 10 років воював на Донеччині
Саме стільки Вашого часу займе підписання петиції про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому сержанту поліції, бійцю полку вогневої підтримки «Дніпро-1» об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» Віктору Вікторовичу Примаку, який загинув, боронячи Торецьк
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них – уродженець Дніпра Віктор Примак. Чоловік любив займатися спортом, особливо – бодибілдінгом, і працював на виробництві вікон та дверей. Та з 2015 року він став на захист Донеччини й 10 років боронив регіон. Останнє завдання військовий виконував у Торецьку – з нього він уже не повернувся…
Про життєвий шлях Віктора «Вільному радіо» розповів його брат Дмитро Примак.
Реалії війни: «Розірвані тіла, трупи, які залишали, та частини людських тіл на деревах…»
Коли на Сході України розпочалася війна, Віктор у 2015-му році став на захист держави в лавах поліцейського полку «Дніпро-1».
«Він брав участь у запеклих боях за Піски та Мар’їнку. Саме на Донеччині точилися найкривавіші бої – і він провів там не один важкий місяць у нелюдських умовах», – розповідає Дмитро.
З того часу Віктор так і не повернувся до цивільного життя. Незважаючи на те, що мав дружину та двох дітей, весь період АТО та ООС він служив на Донеччині.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Віктор служив старшим сержантом поліції із позивним «Джейсон» у Дніпропетровському аеропорту, який тоді неодноразово атакували ракетами «Калібр».
«Надалі він виконував бойові завдання в найгарячіших точках – зокрема в Маріуполі, Бахмуті, Соледарі та Богданівці, поблизу Часового Яру», – говорить брат.
Захисник ніколи не скаржився на службу і ділився пережитим лише з найближчими.
«Мама дуже хвилювалася за нього, тому саме їй він міг розповісти. У нього була така особливість: перед кожною бойовою операцією він надсилав прощальне повідомлення мамі та дітям зі словами любові – і з багатьма смайликами. Вони тоді розуміли, що він іде на завдання, і починали хвилюватися», – розповідає Дмитро.
Згодом близькі дізналися, що Віктор усе ж ділився тим, що бачив на війні, зі своїм другом.
«Там був просто жах. Це – правда про війну, яку більшість людей не хоче знати. Про розірвані тіла, залишені трупи, частини людських тіл на деревах – ось такі жахіття», – зазначає брат.
Почав регулярно молитися, як вийшов живим із Часового Яру
У 2024 році Віктор перевівся до штурмового підрозділу поліцейської бригади «Лють». Згодом їх відправили до Часового Яру, де захисник отримав поранення.
«Там було страшно. Хлопці думали, що не повернуться. По них влучили – у Віктора був розірваний шолом. Але вони вибралися звідти. Виглядали, ніби побували в пеклі: одяг – чорний і брудний. Він ніколи не був набожною людиною, але після того випадку почав молитися», – переказує Дмитро.
Під час служби Віктор неодноразово ризикував життям, рятуючи побратимів.
«Колись він пройшов курси бойового медика у Львівській області, хоча сам був штурмовиком. Та все одно рятував бійців ЗСУ, які були поранені й залишалися на полі бою. Він бачив їх і питав: «Чому ви літаєте дронами, а не забираєте?» – а у відповідь чув: «Усі бояться туди йти». Тоді він сам повз і витягував. Я запитував, чи нагороджували його за це, а він тільки сміявся: «Звісно, ні», – ділиться брат.
Віктору Примаку назавжди залишиться 40 років, з них 10 він віддав захисту Батьківщини.
…Бойовий шлях Віктора Примака завершився 26 квітня 2025 року в Торецьку.
«Вони їхали на бойове завдання й везли боєприпаси. Завдання успішно виконали, усе розвантажили – і з вільною головою поверталися з того жаху. Але саме в цей момент у машину влучив дрон із бронебійним снарядом. Їх у салоні було двоє.
Обох одразу повезли до лікарні. Віктора не встигли довезти до Краматорська – він помер у дорозі. Побратима у тяжкому стані доправили до Дніпропетровської лікарні імені Мечникова – він вижив», – розповідає Дмитро.
Тіло захисника повернули рідним через кілька днів. Віктора поховали в Дніпрі, на «Алеї загиблих героїв». Йому було 40 років. У чоловіка залишилися брат і сестра, дружина та двоє дітей…
«Мріяв після війни переїхати на Донеччину й придбати там будинок…»
Побратими так згадували Віктора на прощанні, коли його привезли «на щиті»:
«Ми познайомилися ще в 2015 році. Він завжди був веселий. Знаєте, коли в тебе немає настрою – це видно: ходиш похмурий. А по ньому не було помітно – він завжди жартував і підколював. Я за 10 років не бачив, щоб він комусь грубив, навіть у дрібницях. У колективі часто бувають якісь невеликі конфлікти, а Віктор завжди думав, що сказати, щоб нікого не образити», – згадує побратим Антон.
«Чуйний і доброзичливий – навіть не треба було його про щось просити, він сам приходив і допомагав. Дуже веселий, душа компанії. Ми познайомилися лише рік тому, коли разом їхали у відрядження. Згодом виявилося, що нас об’єднує спільна любов до машин. Якщо я копирсаюся під капотом, він завжди підходив і казав: «Давай допоможу» – там потримати, там покрутити – і все це з жартами та анекдотами», – говорив побратим Віктор.
Брат додає від себе: «Він був дуже авторитетною людиною – люди тягнулися до нього. У нього була особлива манера спілкування. Завжди усміхнений, порядний, чесний, відповідальний і сміливий. Умів слухати та любив життя».
Усі 10 років служби Віктор провів на Донеччині – і мріяв залишитися тут навіть після перемоги.
«Він іноді приїздив додому під час ротацій, а потім знову повертався до Донецької області. Так звик до неї, настільки добре знав цей край, що після війни планував переїхати на Донеччину й придбати там будинок. Йому дуже сподобався цей регіон, і він хотів жити тут із родиною», – ділиться брат.
Віктор Примак за час перебування на війні отримав численні відзнаки:
• нагрудний знак «Золотий хрест»;
• нагрудний знак «Лицарський хрест доблесті» III ступеня;
• відзнака «За визволення Харківщини»;
• медаль «Хрест Сухопутних військ»;
• медаль «Учасник АТО»;
• нагрудний знак «Ветеран війни – учасник бойових дій»;
• відзнака Президента України «За оборону України»;
• медаль «За 10 років сумлінної служби»;
• медаль «Сектор М – За оборону Маріуполя»;
• медаль «За жертовність і любов до України»;
• медаль «Покрова Пресвятої Богородиці».
Сьогодні рідні Віктора Примака прагнуть, аби йому надали звання «Героя України». Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за цим посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/247148
Це займе не більше 5 хвилин Вашого часу. Заради вшанування пам’яті Героя Віктора Примака, який 10 років захищав Україну від російських окупантів на Донеччині.
Євген ВАКУЛЕНКО, freeradio.com.ua.
Зараз читають: Волинська мама Героя: «Влад заповів розвіяти його прах на горі Піп Іван».
