«Любов, сину, вона – росте…». Історія на вечір

Батько подивився пильно, зітхнув і сказав:

– Пробач мені, сину…

– За що? – здивувався той.

– За те, що колись я не завжди був лагідний до твоєї матері. І, мабуть, то – моя провина, що в твоєму серці оселився темний куточок, який підказує тобі такий шлях.

– То що, ти вважаєш, що не треба розлучатися?

– Не просто не треба – навіть не думай про це.

Подивися на свою жінку очима, якими дивиться на нас Господь. 

– І що ж, терпіти все життя?

– Ні, не дружину терпіти, а своє хибне ставлення до неї. Змінишся ти сам – зміниться й світ навколо.

– А як змінитися?

– Подивися на свою жінку очима, якими дивиться на нас Господь. Це – Його дар для тебе. Твоя радість, твоя підтримка, мати твоїх дітей. Вона – крихка посудина, яку Бог поклав у твої руки, щоб ти беріг її з ніжністю та обережністю. Решта – дрібниці. Сьогодні вона чогось не вміє – навчиться. Та й ти, зізнайся, не все вмієш, що мав би.

Якщо вона чогось не встигає – покрий її слабкість своєю силою та любов’ю. Якщо чогось не знає – розкажи ввечері за горнятком чаю, обійнявши за плечі. Ваш шлях – ваш, і ніхто його за вас не пройде.

Той, хто сіє в тобі ненависть до неї, – ворог твого дому. І байдуже, хто це: твоя мама, брат чи найкращий друг. Не тримай зла, але дай зрозуміти: за свою дружину, за свою сім’ю ти, якщо треба, станеш горою й не дозволиш навіть словом торкнутися вашої любові.

– І вас із мамою теж хотіли розлучити?

– І без «добрих порадників» ми часом сварилися добряче. Молоді були, горді… Але у вас – інший шлях. Ніхто вас від Бога не жене. Просіть у Нього мудрості. Вчіться поступатися одне одному, берегти й тішити. Любов, сину, вона – росте. І всю її велич ти побачиш не зараз, а в старості, коли ввечері обіймеш свою дружину за плечі – ту саму, з якою пройшов усе життя – і вже не треба буде жодних слів… 

Марія МРІЯ, zyttia.org.