МАМА 8 ДІТЕЙ І БАБУСЯ 17 ВНУКІВ ЗІГРІВАЄ БІЙЦІВ ТЕПЛИМИ РЕЧАМИ І МОЛИТВОЮ

Людмила ВЛАСЮК


Серед усіх коробок важко не помітити посилку з ніжним надписом: «Нашим бійцям від мами Ані з Волині». Розшукати жительку Прилісного Ганну Бакай (на фото) було непросто, адже вона не залишала своїх координат, бо готує передачі в зону АТО не для піару, а заради тих хлопців, які щохвилини відчайдушно борються за незалежність України.
— Кожен із них чийсь син, тому й зважилася назвати себе мамою, аби вони через скромні дарунки відчули тепло материнського серця, — розповідає Ганна Іванівна. — У мене восьмеро дітей. Вони вже розлетілись по світу: Тетяна, Марія та Ірина — в Чехії, Людмила і Галина — в Луцьку, Оксана — в Нововолинську, Альона — у Володимирі-Волинському. Найбільше вболіваю за Івана, який живе у Москві. Коли телефонує, намагаємось не говорити про політику. Каже єдине: «Не можу дивитись російських каналів. Серце розривається від цієї брехні». Маю сімнадцять онуків та правнучку Єву. Внучка Уляна, першокласниця, займається гімнастикою, в різних змаганнях виборола сім медалей. А Маргарита працює сімейним лікарем у Голландії. Коли збираємось усі разом за одним столом, то ніби на весілля.
У своїй квартирі Ганна Бакай розгорнула справжню майстерню і в’яже бійцям теплі шкарпетки. Дві посилки теплих речей уже відправила в зону АТО. Взятися за спиці її спонукали події, що відбуваються на Донбасі. У жінки болить душа, коли слухає розповіді волонтерів про те, в яких складних умовах наші вояки.
— Люди допомагають хто чим може, — каже Ганна Іванівна. — Одні — грошима, другі — домашніми закрутками та іншими продуктами. А я передаю теплі речі, щоб, доторкнувшись до них, хлопці відчули: на рідній землі їх люблять, чекають і щохвилини моляться, аби ангел–хранитель відвертав ворожі кулі. У кожну пару шкарпеток вкладаю 90-й псалом двома мовами — українською та російською. В житті мені завжди допомагала ця молитва, яка захищає навіть краще, ніж бронежилет.
Родом Ганна Іванівна з села Галузія. Змалку її привчали до праці, тому й засвоїла істину, що лише своїми стараннями можна чогось досягнути. Траплялося й без хліба за стіл сідати. Але жінка ніколи не впадала у відчай. Покладалася на себе та на Бога. У вісімнадцять років разом із чоловіком поїхала в Казахстан піднімати цілину. Ось тоді батько і передав їй святу молитву — 90-й псалом із Псалтиря, де є такі слова: «Хай Господь тебе охороняє, де б ти не була». У зернорадгоспі імені Германа Титова Жанадалинського району Тургайської області волинянка прожила сімнадцять років. Працювала там директором Будинку культури. Тримала до чотирьох голів рогатої худоби, 50 свиней, 35 гусей. «Це ще я була поганою господинею», — посміхається. У цілинному краї поруч трудилися люди сімнадцяти національностей. Саме на цій землі зустрічали космонавтів Петра Климука та Віталія Севастьянова, які півроку перебували на космічній орбіті.
Коли в 1980 році Ганна Бакай повернулася на Маневиччину, стала працювати вахтером у гуртожитку торфобрикетного заводу «Сойне». Не сиділа склавши руки і тоді, коли вийшла на заслужений відпочинок.
Поки ми розмовляли, жінка навіть на хвилину не переставала працювати. Спиці в її руках миготіли, як блискавки. Каже, що тепер, коли може прислужитися святій справі, на душі стало спокійніше.
— Пишаюся нашими хлопцями, бережи їх Господь, — каже Ганна Іванівна. — Роблю, що можу, хоча моя допомога українським патріотам — то лише краплина в морі. Прийміть, дітки, трішечки материнського тепла і всі живими повертайтесь додому.
То хіба можна перемогти націю, що має таких жінок, які силою думки та молитви зігрівають тисячі сердець у засніжених полях далекого Донбасу?!