«Я – ЖІНКА!»

Я — жінка! Ви чуєте, люди, — я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я — ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я — жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я — жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я — мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я — жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці — я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих — я липовий мед.
Я — жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я — непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я — жінка. Я дійсно слабка половина.
Нехай переможцям — лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!