Шукали ручки
материнське серце…
А воно холодне, наче лід…
Шукали ручки материнське серце… А воно холодне, наче лід…
Лариса КОЗИНЮК
Мамо, люба, тільки ти не сердься, Що тобі від мене стільки бід… Вибач, що я стало згустком болю. Підпирало груди і боки… А тепер, матусенько, з тобою Надійшов розлуки час важкий… Потерпи, вже скоро все минеться, Між життям і смертю на межі. Вже моє серденько тихше б’ється, Бо почуло брязкання ножів. Силу й пружність гублять ноженята – Їм би ще міцніти і рости, Щоб колись наздоганяти тата… Знов ці мрії… Матінко, прости… Це я так… Як кажуть, перед смертю. Якось легше трішечки стає… А як важко буде — я потерплю, Щоб здоров’я не калічити твоє… Хороше мені було з тобою… Тепло-тепло, ніби на печі!.. І усе на двох — до краплі крові!.. До останньої молитви уночі… Бог тобі пробачить, люба ненько, Тільки ти покайся, не забудь! Як назвеш мене гріхом маленьким – Не хвилюйся, бо не в тому суть. Головне, що Бог тебе прощає… Але стільки є ще матерів — Тих, що з дітками навіки розлучає — Ні — не вчинок цей, а більше — гріх!!! Він дітей рубає на шматочки Й кидає у ящик для сміття. Хто вам право дав, Адама дочки, Зазіхати на чуже життя?.. Не убий!.. І слів не треба більше, Щоб серця знов бились в унісон… Мамо, люба, мила, найрідніша! Ну, скажи, що це був тільки сон… Джерело: http://bogpoet.com.ua/ poety_in_tema/zinka.html .
