На Великодньому тижні, що минув, на цвинтарях прибирали могили, прикрашали вінками хрести, поминали померлих. Ведучий рубрики також поїхав у рідне село на Проводи...
На Великодньому тижні, що минув, на цвинтарях прибирали могили, прикрашали вінками хрести, поминали померлих. Ведучий рубрики також поїхав у рідне село на Проводи — де й коли ще можна зустрітись з усіма односельцями, похристосатись? Не раз минулої неділі родичі, друзі просили мене зробити фотознімок на пам’ять біля рідних могил. Не відмовив у проханні і своїй односельчанці Ользі Балдюк. На узбіччі коршівського кладовища в Луцькому районі є невеличкий куточок, де давно нікого не хоронять. Старожили переказують, що іще в Першу світову війну там лягли на вічний спочинок близько ста російських солдатів. Давно струхлявіли хрести, зрівнялись із землею надгробки, заріс п’ятачок лозами і бур’янами. І раптом перед недільними Проводами тут з’явилась облаштована могила з безіменним залізним хрестом. Таку незвичну ініціативу проявила Ольга Іванівна Балдюк. Запитав її: – Що ж спонукало до цього? Сорокалітня жінка відповіла: – Не може бути забутих могил. Мій чоловік — афганець, він передав мені запах війни, а тих воєн ненавидять усі солдати світу. Я зробив знімок на пам’ять. Біля могили з безіменним хрестом, де ніжно цвіли фіалки, стали поряд пані Ольга з чоловіком-афганцем Віталієм, сином Ігорем, дочкою Світланою і братом та швагром — сільським фермером Петром Риковським.
