ЖИТТЯ У МЕРТВІЙ ТИШІ

(Закінчення. Початок у "Волині" за 17 серпня)

ДЕ ЗНАЙТИ РОБОТУ ІНВАЛІДУ?
Дехто вважає, що глухі не можуть бути хорошими спеціалістами. Та життя спростовує цю думку. Серед глухих теж є люди із “золотими” руками. Такі, як лучанин Юрій Савчук. Чоловік і шиє, і меблі виготовляє, і зварник хороший. Нечуючі — сумлінні працівники. Це може підтвердити і підприємець з села Підгайці Олег Овчарук, котрий взяв на роботу глухого хлопчину, випускника Володимир-Волинської школи-інтернату, і не нахвалиться.
— Недавно Овчарук прийшов до нас з проханням підібрати ще одного такого хлопця, — розповідали мені в обласній організації УТОГ.
Але таких підприємців, на жаль, небагато.
— Обдзвонюємо фірми, які через газету дають оголошення про наявні вакансії, але коли там дізнаються, що мова йде про інваліда зі слуху — відмовляють. Не хочуть морочитись з нечуючим працівником.
Отож із 1200 інвалідів зі слуху, які “стоять” на обліку в обласній організації УТОГ, працює менше 600. Аби прогодувати сім’ї, люди їдуть на заробітки у Польщу, Білорусь, дехто торгує у поїздах чи працює у власному господарстві.
В інших областях із працевлаштуванням інвалідів зі слуху легше. Більшість їх трудяться на підприємстві УТОГ. Там є перекладач, який допомагає їм вирішувати виробничі проблеми, спілкуватись з адміністрацією.
На Волині такого підприємства нема. Наша область у кращі для економіки часи не спромоглася його організувати. Можливо, через те, що проблем із працевлаштуванням тоді не було. Нечуючі працювали в колгоспах, на підприємствах. В Луцьку, скажімо, охоче брала їх швейна фабрика. Там працювало тридцять глухих. Після зміни власника вони потрапили під скорочення. Зараз їх на цьому підприємстві лише кілька. Невеличкі групи глухих залишились на автомобільному та підшипниковому заводах. Там до них добре ставляться. І цього року знайшли вакансії для кількох нечуючих.
Торік Луцьке ПТУ-12 вперше оголосило набір нечуючих дівчат у групу швачок. Думали, що буде проблема з набором. Але бажаючих виявилося достатньо — 15 дівчат подали документи.
— Коли мені запропонували класне керівництво у групі нечуючих, я відмовлялась, як могла, — розповідала майстер виробничого навчання Оксана Воробей. — Жила ж поряд з глухими, знала, як нелегко з ними спілкуватись. Але директор вмовила.
Сьогодні Оксана Федотівна про свої страхи згадує з посмішкою. Її дівчата (так називає учениць) довели, що вони не гірші від інших. Звісно, навчання їм давалося важче. У них слабша підготовка зі школи, зате вони працьовитіші, сумлінніші. У них середній бал успішності був чи не найвищий в училищі. Та й показники виконання замовлень — теж. І в цьому чимала заслуга, вважає майстер, і перекладача Наталії Омельчук.
Наталія для дівчат не лише “ниточка”, яка з’єднує їх зі світом чуючих, а й старша сестра, мама. Вона підкаже як краще зробити, аби сукня “сиділа”, помирить сусідок по гуртожитській кімнаті, вислухає дівочі секрети.
Наталія Омельчук — знахідка для дирекції ПТУ-12. Вона виросла у сім’ї нечуючих, закінчила це ж училище. Тож і проблеми глухих, і швейну справу знає, і слова викладача може детально передати мовою жестів.
Дівчата навчились і шити, і кроїти. І досить таки пристойно. А окремі з них, скажімо, Жанна Гудько, Олена Шумська, Світлана Рак — взагалі чудово.
Половина групи зароблятиме на життя, шиючи одяг вдома. Ті з дівчат, які під час виробничої практики добре зарекомендували себе на швейних підприємствах, залишились там працювати.
Трьох запросила фабрика “Лучанка”, стільки ж — ковельські ательє. Двох взяло на роботу виробничо-швейне об’єднання “Волинь”. Здавалося б, усе добре, якби не одне але... Ніде жити іногороднім.
Після закінчення Львівського будівельного профтехучилища повернулась до Луцька група хлопців-волинян. Роботу за фахом знайдуть. У Луцьку зараз будівельним організаціям потрібні робочі руки. Але хлопцям важко знайти житло. Раніше можна було влаштуватись у гуртожитку. Тепер кімнати у заводських гуртожитках приватизовані.
— Якби мали хоча б кімнату-дві у гуртожитку чи квартиру, — ця проблема була б вирішена, — каже голова правління УТОГ Галина Сопронюк.
Та поки що про це залишається лише мріяти, як і про поліпшення умов роботи працівників обласної організації УТОГ. Розміщується вона в однокімнатній квартирі. Тож один стіл працівникам доводиться ділити на двох. Втім особливої проблеми з цього не роблять. Люди працюють, допомагають інвалідам по слуху, хоч і отримують за це мізерну плату.
Євгенія СОМОВА.