Не так сталось, Як гадалось
Така назва нової гумористичної книжки відомого волинського журналіста Олександра Хоменчука. В збірці — гуморески, смішинки, перчинки, бувальщини. «Кловня» публікує дві історії, які трапилися з нашим багатолітнім автором з Любомля
ШПИГУН З ВОЛИНІ Було це в липні 1984 року. За профспілко вою путівкою я приїхав у місто-курорт Кисловодськ, що на Кавказі. Через кілька днів після поселення в санаторії «Батьківщина» дізнаюся, що неподалік є санаторій імені Димитрова, на базі якого діє клуб інтернаціональної дружби. Головний лікар, вона ж голова правління цієї громадської структури, каже: — Чекаємо на приїзд групи болгар. Другого серпня проведемо засідання правління Кисловодського відділення радянсько-болгарської дружби. Ласкаво запрошуємо. Так співпало, що якраз перед приїздом болгар в Кисловодськ на відпочинок прибув разом з сім’єю тодішній керівник СРСР Костянтин Черненко. Було вжито посилених заходів безпеки. Місто вирувало співробітниками спецслужб і міліцією. Молодіжна делегація з міста Вєлінграда прибула, коли все, як мовиться, стояло на вухах. Розпочалося зібрання. Його учасники говорять про дружбу, мирне співробітництво між обома країнами. Головуючий несподівано надає слово мені, як представнику України... Завершував я словами: — Сьогодні над Кисловодськом мирне голубе небо, світить сонце. Нехай вас, болгарські друзі, чекають на цій землі. Мій Волинський край теж розкриває свої обійми перед братами з Болгарії і щиро мовить: «Приїжджайте в Україну». Наступного дня побачив я на ліжку записку: «Тов. Хоменчук! Просимо з’явитися в міліцію о 12-й годині». Зустрічав мене моложавий чоловік спортивної статури, середнього віку. Відрекомендувався: «Оперуповноважений КДБ по Ставропольському краю». — Хто відрядив вас на Північний Кавказ і з якою метою? — Не розумію. — На кого ви працюєте? — На Любомльську районну газету «Радянське життя». — Хто уповноважив вас запрошувати іноземців у прикордонну зону? (У ті часи Волинь була закритою для закордонних гостей). — Ніхто. Це поклик серця. Нервово кинув лист паперу: — Пишіть пояснення і побільше подробиць... Не знаю, скільки ще тривав би цей сон рябої кобили, якби не зайшов у кабінет старший начальник. Дізнавшись у чому річ, він припинив комедію. А мені на прощання порадив: — Перш, ніж когось запрошувати в гості, тричі подумайте... БАТЬКА ТРЕБА ТЕРПІТИ За листом робітників, які скаржилися на хамство директора однієї з районних організацій, я пішов на місце з’ясувати достовірність фактів. Досить сказати, що цей керівник мав важкий характер, багато негативу тягнулося за ним. Він навіть при кореспондентові вигнав з свого кабінету жінку у три шиї. Ще й крикнув навздогін: — Цибаха велика знайшлася! Так і сказав «цибаха», очевидно, маючи на увазі, слово «цабе». Вийшов я від нього ошелешеним. Аж тут, бачу, стоїть «бобик». Питаю молодого водія, чи не підкине до центру Любомля. Той погодився. Дорогою мимохіть водій цікавиться в мене: — З чим преса пожалувала на наш куток? Так і так, кажу. Мовляв, розбирався зі скаргою на начальника. Це деспот і хам, якого ще треба пошукати... — Ти, певне, возиш його? — питаю. — Так! — одказує хлопець. — І як терпиш? Він і при тобі викидає коники? — Мушу терпіти, — зітхає водій, — тож мій батько...
